Пізнати структуру правосвідомості і, зокрема, правових переконань – це означає знайти відповідь на запитання: "Чому частина підлітків сповідує протиправну поведінку і не сприймає таку, що базується на законі?".

Щоб відповісти не це запитання, доцільно порівняти норми, я виробляють деякі неформальні угрупування з правовими нормами, уявити процес формування неформальних груп і неформальних норм поведінки у них, які впливають і на правосвідомість.

Ще в минулому сторіччі було відомо, що "юридичне мислення кожного освіченого народу знаходиться під тиском ряду сторонніх впливів та ідеалів". Виявляється, що кожна людина, навіть та, що деградує (злочинець, наркоман, алкоголік), потребує нормативного регулювання особистого падіння. Процес формування неформальної "нормативної системи" має свої закономірності і схожі ознаки незалежно від характеру антисоціальної групи. Існує навіть своєрідний механізм становлення таких норм, в якому можне виділити окремі етапи, ланки.

По-перше, переважна більшість "неформальних" груп з якихось обставин відокремилась від суспільства. Єдиним для всіх є те, що члени "товариства" тільки в ньому можуть реалізувати особисте "Я". Різниця між цими спілкуваннями в малому: в одному з них члени "товариства" реабілітують своє "Я", відновлюють самоцінність, а в інших просто бачать більші можливості для самоствердження, самоповаги. Зрозуміло, що і ті й інші потерпіли фіаско в суспільстві, що змусило їх шукати втіхи на периферії суспільних відносин.

Проте існує закономірність: чим сильніше обесцінюється особа, тим виразніша її потреба в реабілітації, тим міцніші внутрішні зв’язки в "товаристві", де людина самореалізується як особи, тим, отже, міцнішою стає неформальна система норм поведінки.

Отже, щоб успішно вести правовиховну роботу, соціальному педагогові самому добре знати не тільки норми права, але й норми неформальних угрупувань, до яких належать вже окремі учні, вивчати причини та механізми їх формування, коригувати правові погляди та переконання з урахуванням деформацій правосвідомості [66, с. 102].

На уроках, присвячених вивченню основ кримінального права, належить акцентувати увагу і переконливіше обгрунтувати нижню вікову межу, з якою закон пов’язує можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Взагалі в процесі викладання правового курсу слід мати увазі, що з усіх його розділів найкраще засвоюється тема з кримінального права, і гірше – з трудового і цивільного. Тим часом ця обставина не завжди враховується на практиці. Так, значна частина вчителів вважає за потрібне збільшення часу для вивчення саме кримінального права. Можливо, що прагнення вчителів частково відбиває і підвищений інтерес багатьох учнів до кримінально-правової тематик. Виходячи зі змін, що відбуваються в Україні, має бути створена також єдина завершена система законодавчих актів, що регулюють всі питання, пов’язані з кримінально-правовою сферою.

Ефективність правового навчання значною мірою залежить від його методів. Особливо слід визнати роль прикладу в навчальному процесі. Приклади можуть наводитись соціальним педагогам і в ході пояснення, і під час перевірки знань – у контрольних або самостійних роботах, розв’язанні життєвих ситуацій /казусів/ з використанням матеріалу, що вивчається. Приклади помітно пожвавлюють викладення, допомаають подолати чи ослабити "сухість" навчального матеріалу з права, наочно продемонструвати його життєвість, стимулювати інтерес учнів до предмету в цілому. Через механізм прикладу можна найефективніше конкретизувати загальну ідею для тієї чи іншої групи учнів, тобто реалізувати диференційований підхід. Приклад завжди зрозуміліший учням, ніж теоретичні міркування, він найбільшою мірою конкретизує і розкриває непривабливість негативних явищ, закликає до правомірної поведінки. Недопустимо будувати виховний захід чи бесіду виключно не негативних прикладах. Доцільним є поєднання негативного та позитивного матеріалу.

Доцільно роблять ті соціальні педагоги, які пояснення будують на використанні даних цивільних, кримінальних та адміністративних справ, особливо тих, де діючими особами є підлітки та молодь, запрошують для виступів перед учнями працівників суду, прокуратури, адвокатів тощо, які можуть рішення суду обгрунтувати юридично грамотно [66, с. 112].

Добираючи приклади, соціальним педагогам слід зважити також на те, що наведені факти завжди мусять бути простими, відповідати рівню світосприйняття конкретної групи учнів. Варто порадити педагогу, щоб під час уроку він мав повний текст закону, про який розповідає. Цим самим він застрахує себе від навмисного перекручення викладеної в за коні думки і продемонструє приклад власної поваги до закону.

2.3. Методи діяльності соціального педагога у правовому вихованні учнівської молоді

Багатоцільовий характер правового виховання передбачає різни підходи до вимірювання ступеню досягнення цілей, дієвості тих або інших заходів, відповідні критерії його ефективності на рівні як окремого учня, так і учнівського колективу в цілому.

Для соціологічної оцінки ефективності правовиховної діяльної важливо пам’ятати, що ефективність – це здатність такої діяльності реально, в оптимальні строки, з найменшими витратами педагогічні та правових зусиль забезпечити корисний дія суспільства результат [44, с. 94].

Методична цінність цього положення полягає в тому, що з його допомогою можна виробити певну схему і послідовність вимірювання ефективності правового виховання, дійти до такого висновку: –

аналізу ефективності правового виховання учнів має передувати чітке усвідомлення правових цілей; –

ціль правового виховання – це масштаб оцінки ефективності правовиховної діяльності;–

формалізація різних співвідношень цілі та результату полегшує аналіз ефективності правового виховання;–

правильний вибір цілей правовиховної діяльності і періодична оцінка рівня їхнього досягнення мають вирішальне значення для успіху такої діяльності; –

ефективною можна визнати не тільки ту діяльність, яка мала максимально повний результат, але й ту, яка певною мірою наближає до реалізації мети, навіть якщо результат не наблизився до ідеалу.

Практична реалізація наведених загально-методичних