Зрозуміло, що соціальному педагогові, навряд чи вистачить часу для того, щоб проаналізувати документи за всіма правилами і вимогами практики соціологічних досліджень. Це було б не тільки важкою, але й зайвою справою. На відміну від спеціальних конкретно-соціологічних досліджень, соціальний педагог, який займався правовим вихованням молоді, не викладає результати аналізу документів у доповідних чи наукових записках або в наукових монографіях. Отримані соціальним педагогом під час такого аналізу результати потрібні перш за все йому самому. Вивчення документів, як й інші засоби вивчення правосвідомості учнів, збагачує педагога певними знаннями та уявленнями про правові установки і переконання учнів, їхнє відношення до норм права та моралі, побутові умови, оточуюче середовище, про я те, що може впливати на фактичну поведінку молодої людини. Соціальний педагог сам аналізує ефективність правового виховання і сам використовує результати аналізу в повсякденній практиці, вносить відповідні корективи до своєї діяльності. Аналіз документів носить в основному попередній характер, він має значення на перших етапах дослідженні оскільки надалі всебічну інформацію про рівні правової вихованок учня можна отримати за допомогою інших методів, наприклад, досвіду або спостереження, невимушених бесід з учнями, їхніми друзями або батьками [41, с. 55].

У разі необхідності швидко отримати інформацію про стан правосвідомості учнівської молоді в масштабах класу або навчального закладу чи певної групи учнів, найдоцільнішим методом є дослідження допомогою анкетування.

Шляхом анкетного запиту можна виявити:–

рівень правосвідомості учнів з урахуванням впливу на цей рівень оточуючого середовища;–

виховний вплив окремих засобів правової пропаганди (бесід, лекцій, кінофільмів тощо);–

стан та ефективність правового навчання в учбових колективах.

Соціальному педагогові небайдуже з яких джерел учні отримують правову інформацію. Тобто для правильної організації правової пропаганди, вивчення основ права і більш ефективного використання інших форм правового виховання важливо знати, де і звідки учні фактично отримують правову інформацію, якими джерелами вони користуються найчастіше, а які не є популярними серед них [28, с. 28].

При розробці анкети бажано виділяти блоки питань з таких найбільш поширених джерел правової інформації серед молоді: –

правове навчання (загальноосвітнє, в системі юридичного всеобучу, професійно–технічне тощо); –

усна правова пропаганда (лекції, бесіди, доповіді дискусійні клуби);–

засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса);–

побутове спілкування (в сім’ї, колі друзів, на вулиці, підліткових таборах, під час відпочинку);–

науково–популярна юридична література, юридичне самонавчання та самовиховання.

Бажано також під час дослідження виявити специфіку інтересів молоді до окремих галузей права. Зокрема, шляхом анкетування можна з’ясувати, як учні відносяться до правових знань взагалі і чи бажають ознайомитись з правовими питаннями; до окремих галузей права (до норм кримінального, трудового, цивільного, адміністративного права та ін.); з якою метою вони знайомляться з правовою інформацією (пізнавальною, діловою, розважальною тощо); чи задоволені вони уроками або лекціями з права та ін.

Найважливіша мета анкетування – отримати відверті, об'єктивні відповіді, які б найбільшою мірою відбивали думку кожного окремого учня, його правову поінформованість, правові судження, переконання, фактичне відношення до норми права і охороняючи ним суспільних цінностей. Адже зафіксовані в анкеті відповіді учнів порівняно легко і корисно узагальнити, порівняти, проаналізувати [41, с. 55].

Щоб запобігти неправдивих відповідей, перед анкетуванням доцільно в доступній формі пояснити опитуваним мету майбутньої їхньої праці з анкетою, переконати учнів у гарантованості повної анонімності, що це аж ніяк не екзамен, що вказувати прізвище в кінці анкети не обов'язково. Відповідною має бути і обстановка, яка не повинна нагадувати урок або контрольну роботу. Тобто доцільно створити відверту, не примусову атмосферу. Слід пояснити, то краще конкретно не відповідати, ніж відповісти неправдиво. Для цього серед різних варіантів відповідей в анкеті мас бути за кожним запитанням нейтральна відповідь – "важливо відповісти".

Питань в анкеті, за можливістю, не повинно бути багато. Зміст їх має бути простим, зрозумілим для учнів певного віку. Запитання можуть бути відкритими (тобто такі, на які можна дати будь-яку відповідь, на бажання анкетованого), або закритими (наявність 5-8 можливих відповідей-підказок). Коли опитувані вже приступили до роботи з анкетою, доцільно ще раз указати на необхідність давати самостійні відповіді, формулювати їх чітко і конкретно, дотримуватись вимог, які викладені у вступній частині анкети або про які було роз’яснено усно.

Незважаючи на доступність методу анкетного опитування, зловживати ними не бажано. Адже чисті анкетування можуть спричинити у опитуваних формальне відношення до анкет, не сприятиме отриманню об’єктивних даних про ефективність правового виховання.

Результати анкетування, як і висновки, отримані шляхом якогось одного іншого методу, також не можуть бути підставою для остаточних висновків. Тобто анкетування слід підкріплювати результатами інших методів вивчення правосвідомості учнів [45, с. 150].

До найпоширеніших методів вивчення ефективності правового виховання учнів належить спостереження. В соціології існує два види спостереження: включене і не включене. При невключеному (зовнішньому) спостереженні дослідник або його помічники перебувають зовні об’єкта, що вивчається. Вони спостерігають ті чи інші явища, не втручаючись в їх проходження, не ставлячи ніяких запитань, тобто вони просто фіксують якісь процеси, явища. Таким чином можна просто роздивитися "відкриту поведінку" учнів, але не завжди вдасться пізнати, що ховається за певними діями, хто ними керує, наслідком яких мотивів, переконань або умов є такі дії. Невиключеним за характером спостереження буває на перших етапах знайомства соціального педагога з учнями, коли ще не відбулось так би мовити багатосерійного спостереження, завдяки якому можна добре вивчити особу кожного учня окремо. Слід сказати, що кожний соціальний педагог це є дослідник, а