Проте це зовсім на означає, що суб'єкти правового виховання мають діяти, дублюючи і підміняючи один одного, намагаючись, як часом буває "робити все за всіх".

У сфері профілактичної діяльності нараховується до 50 державних органів, громадських організацій, закликаних займатися правовим вихованням підлітків.

Усіх учасників правовиховного процесу прийнято ділити на неспеціалізовані /сім'я, навчальний заклад, трудовий колектив, установи культури, спортивні організації, громадські організації за місцем навчання, проживання/ і спеціалізовані – комісії в справах неповнолітніх, органи внутрішніх справ, інспекції в справах неповнолітніх, прокуратури, суду, юстиції, спеціальні формування громадськості тощо.

Кожний з цих суб’єктів має свої завдання, компетенцію, повноваження. Інтереси справи вимагають, щоб усі вони займались саме своєю справою, чітко були б визначені їхні місце в профілактичній роботі, функції, а також забезпечені необхідні можливості для їх реалізації [66, с. 87].

Основу взаємодії становить уміле, цілеспрямоване поєднання зусиль їх учасників і забезпечення їх виконання; визначення часу, строків, місця проведення правовиховної роботи; розстановка сил і використання засобів впливу; вибір форм і методів та визначення об'єктів, обсягу і меж застосування заходів. Спільні заходи; класифікують залежно від поставленої мети на масові /загальні/ індивідуальні, а залежно від місця проведення – шкільні, позашкільні, і за місцем проживання /дозвілля/.

Форми взаємодії учасників профілактичної роботи можуть бути найрізноманітнішими. До найрозповсюдженіших, дієвих і перевірена практикою належать батьківські збори, конференції батьків і вчителів, вечори запитань і відповідей з правової тематики, консультації педагогічні практикуми, зустрічі з висококваліфікованими юристами – працівниками органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, міліції, адвокатури; використання засобів масової інформації тощо.

Правова освіта учнівської молоді – не самоціль, а важливий засіб правового виховання, передання та укорінення правових знань, поглиблення, формування правової свідомості і правового світогляд прищеплення поваги до законів та їх неухильного додержання, витіснення протиправних поглядів, звичок, заміна їх законопослушними знаннями і переконаннями.

Звичайно в багатьох ланках профілактичної діяльності, особливо при проведенні організаційно-масових заходів не просто, а іноді і недоцільно занадто диференціювати участь того чи іншого суб'єкта правовиховного процесу в конкретній акції, наприклад, у проведенні засідання "круглого столу", олімпіади на краще знання права старшокласниками, організації виховної роботи з дітьми за місцем проживання тощо [9, с. 121].

У таких випадках працівники освітніх установ, правоохоронних органів, інших державних структур, громадських організацій діють "єдиним фронтом" і відповідно підтримують один одного. Тут особливо важлива організуюча роль комісій у справах неповнолітніх. Адже, згідно з положенням про такі комісії, їх головними завданнями є саме організація роботи щодо запобігання бездоглядності, правопорушень неповнолітніх, влаштування дітей і підлітків та охорона їхніх прав, координація зусиль державних органів і громадських організацій в цих питаннях, розгляд справ про правопорушення неповнолітніх і контроль за умовами утримання та проведення виховної роботи з неповнолітніми в установах Міністерства внутрішніх справ України і спеціальних навчально-виховних і лікувально-виховних установах.

Аналіз стану правовиховної роботи серед учнів загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ з допомогою працівників правоохоронних органів здатні зробити найповніше і кваліфіковано спеціалісти органів освіти що, однак, робиться вкрай рідко. Водночас аналізу на такі теми, який проводять виключно працівники міліції, прокуратури, суду без залучення органів освіти бракує саме педагогічних обгрунтувань, спостережень, відповідних висновків. Тому об"єднання зусиль у цьому напрямі працівників усіх зацікавлених відомств було б лише на користь спільній справі.

Найбільш тонкого і диференційованого підходу потребує розв'язання проблем сімейного виховання. На практиці виробились певні стереотипи: "неблагополучна сім"я", "важкий підліток", який знаходиться на обліку в інспекції у справах неповнолітніх і т. ін. Проте в цій сфері є безліч перехідних відтінків і моментів, які характеризують поступову трансформацію благополучного підлітка в неблагополучного, благополучної сім'ї в не благополучну [25, с. 36].

Звичайно дуже важко вчасно помітити і з'ясувати початок та продовження відхилення людини, підлітка від нормального способу життя. І все ж саме в цьому – ключ до розв'язання Даної проблеми. І тут особливо важливо зрозуміти, на якій саме стадії "падіння" необхідне втручання того чи іншого суб'єкта профілактики.

Залежно від ступеню педагогічної запущеності підлітка в науці визначені такі основні рівні профілактичної роботи, які має реалізовувати сім'я у взаємодії з іншими учасниками: рання профілактика; безпосередня профілактика, що передує можливому скоєнню злочину; профілактика рецедиву. Цим видам профілактики дається детальна характеристика в іншому розділі даної роботи. Розкриємо суть взаємодії сім’ї і правоохоронних органів саме в контексті зазначених стадій профілактики правопорушень підлітків.

На першому етапі – ранньої профілактики сім’ї та навчального закладу належить виключна роль у запобіганні злочинним проявам серед неповнолітніх. Проте воно може бути успішним за умови чіткої взаємодії з іншими учасниками профілактичної діяльності - з адміністрацією навчальних закладів, трудовими колективами, комісіями в справах неповнолітніх, органами внутрішніх справ, прокуратури, батьківською громадськістю.

У даному разі головне – забезпечення належної поведінки підлітків у громадських місцях, що досягається різними методами, зокрема, батьківський контроль за поведінкою, проведення вільного часу, особливо ввечері, участь в батьківських патрулях Т.П., контроль за громадськими місцями, горищами, підвалами та і; ми підсобними приміщеннями, де збираються підлітки.

У сферу ранньої профілактики входять також виявлення правоохоронними органів, органів опіки і піклування, навчальних закладів, громадськості сімей, що потребують державної, громадської допомоги; безнаглядних, безпритульних дітей і надання їм такої допомоги; виявлення і усунення джерел негативного впливу на дітей місцем проживання, навчання, роботи дозвілля, бездоглядності та