Емоційне насичення занять є інноваційною складовою інди-відуального навчання, що за-безпечує позитивний психоло-гічний клімат на занятті. Виявлений рівень психологічної підготовки учня дає змогу ді-брати тип емоційного насичен-ня занять: піднесений чи за-спокійливий, стимулюючий чи стриманий. Відповідно до емо-ційного стану дитини вчитель викликає у одних емоційну ак-тивність, в інших – стримує емоційні реакції.

Наступна умова – інтона-ційно виразне мовлення вчите-ля і батьків учня. Оскільки ді-ти мають значні порушення мовлення, то взірцем правиль-ної вимови для них є виразне мовлення вчителя і батьків. Ди-тина, яка навчається в домаш-ніх умовах, звертає особливу увагу на інтонацію, виразність, темп і чіткість мовлення близь-ких людей. Тяжкість порушень звуковимови підсилюється з огляду на дихальні порушен-ня: мовленнєві скорочення видиху, порушення плавності і виразності. Часто спостеріга-ються різні порушення голосу: монотонність, немодульованість, іноді з гугнявим відтінком. Ці прояви у поєднанні з неадек-ватною мімікою, вимушеним сміхом утруднюють засвоєння матеріалу. Тому завдання вчи-теля індивідуального навчан-ня полягає не лише в корекційно-відновлюваній роботі, а й у демонстрації та передачі дити-ні інтонаційно виразного мов-лення, консультуванні з цього приводу батьків. Створення на-лежного мовленнєвого режиму в домашніх умовах – запорука правильного розвитку мовлен-ня дитини. [52;c 189]

Стимулююче естетичне уна-очнення охоплює використан-ня найрізноманітніших природ-них матеріалів, яскравих ма-люнків, символічної графіки. Воно забезпечує комплексний гармонійний розвиток дитини, коло спілкування якої надзви-чайно обмежене. Добір природ-них матеріалів, малюнків, гра-фіки та інших видів унаочнен-ня залежить від форми ДЦП та психо-фізичного розвитку учня.

Урахування вищезазначених трьох блоків умов, які охоплю-ють варіативність діяльності уч-нів, забезпечує спеціальну ор-ганізацію індивідуального нав-чання і створює підґрунтя для очікуваного навчально-корекційного результату.

2.2 Експериментальне доведення адаптації та спроможності засвоєння дітьми з різними формами ДЦП навчальної програми сучасної початкової школи

За останні десятиріччя в Україні особливо гострою стає проблема дитячої інвалідності. За даними Державного комітету Статистики в 2006 році в Україні налічувалося 168 128 дітей-інвалідів віком до 18 років. Причинна структура первинної інвалідності у дітей віком до 16 років є аналогічною з 2005 роком: на І-му місці – вроджені аномалії, деформації та хромосомні порушення – 23,8%; на ІІ-му місці – хвороби нервової системи – 20,0%; на ІІІ-му місці – розлади психіки та поведінки – 16,1%. [110;c 487]

Мал. 1. Розподіл дітей-інвалідів за місцем їх улаштування на кінець 2006 році. (абсолютна кількість та % їх загальної кількості).

Згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» з 2005 року дітьми-інвалідами вважаються особи віком до 18 років (раніше було до 16 років), тому порівняти показники інвалідності з тими, що були у попередні роки, неможливо.

Дитяча інвалідність в Україні

(на 10 тис. дітей віком від народження до 15 років)

Рік | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005

Кількість (осіб) | 160,2 | 163,6 | 168,9 | 170,4 | 177,6

Рівень дитячої інвалідності у 2006 році становив 191,0 на 10 тис. дітей віком народження до 17 років, а рівень первинної інвалідності – 22,3 на 10 тис. дітей такого ж віку. [110;c 491]

Значна частка дітей-інвалідів проживає в сім’ях – 89%, що на 10% більше, ніж наприкінці минулого століття, тобто основний тягар догляду за дітьми-інвалідами беруть на себе родини.

На мал.2. наведено структуру дитячої інвалідності за класами захворювань.

Мал. 2. Структура дитячої інвалідності за класами захворювань (% від загальної кількості).

Дві третини (66%) дітей-інвалідів мають вроджені аномалії. На другому місці за розповсюдженістю хвороб перебуває група інвалідів із хворобами кістково-м’язової системи та сполучних тканин – 13%. На третьому – діти, які мають вроджені аномалії кінцівок – 8%. 6% дітей стали інвалідами внаслідок отруєнь, інших наслідків та дій. Тільки у 2006 році 669 дітей стали інвалідами в наслідок травм та отруєнь. Однак, головною причиною інвалідності дітей є вроджені аномалії.

Вікова структура дітей-інвалідів показує, що 7% дітей-інвалідів становлять діти віком до 3-х років, 14% – від 3-х до 6-ти років; 43% – від 7 до 13 років, 36% – від 14 до 15 років (мал.3).

Така значна різниця між чисельністю дітей-інвалідів молодшого і старшого дитячого віку з урахуванням того, що головна причина – вроджені аномалії, свідчить про те, що виявлення та визначення інвалідності відбувається зі значним запізненням.

Мал. 3. Вікова структура дитячої інвалідності (абсолютна кількість)

Є певна різниця у структурі інвалідності різних вікових груп дітей.

Мал. 4. Структура інвалідності різних вікових груп дітей.

Єдиний клас інвалідності, частка якого є незмінною в різних вікових групах дітей-інвалідів – вроджена аномалія кінцівок (майже 8% випадків). Це обумовлено тим, що наявність цього захворювання очевидна.

Вроджені аномалії домінують у всіх вікових групах, але найбільша їх частка серед дітей-інвалідів віком до 3-х років – 87%, а у віковій групі 14 –15 років вона становить уже майже 54%.

Від 2% до 18% збільшується з віком частка інвалідності, пов’язана із хворобами кістково-м’язових систем та сполучних тканин.

З віком значно зростає частка хвороб сечостатевої системи, наслідок отруєнь та інших дій.

Мал. 5. Вікова структура дітей, які отримали інвалідність внаслідок травм, отруєнь та деяких інших наслідків, дій (абсолютна кількість та % від загальної кількості дітей-інвалідом цієї групи)

Аналіз малюнку показує, що 86% дітей, які постраждали внаслідок травм, отруєнь та деяких інших наслідків, дій, у віці від 7 до 15 років, 10% - від 3 до 6