Висновки до другого розділу

Сучасне українське суспільство, що декларує демократичний напрям розвитку, має створювати умови для комфортного життя всім категоріям громадян. У цьому контексті надзвичайно проблематичним є вирішення проблеми соціальної інтеграції осіб з функціональними обмеженнями здоров’я. Це пов’язане з тим, що число інвалідів, у тому числі серед працездатного населення, з кожним роком неухильно збільшується. В Україні частка цієї категорії інвалідів складала за період з 1998 по 2006 роки 68-78% від загального числа інвалідів. Серед причин інвалідності людей працездатного віку найпоширенішими є травми і захворювання опорно-рухового апарату (94-96% і 88-95%).

У цьому контексті надзвичайно актуальним є реформування системи соціального захисту інвалідів і розробка нової соціальної політики, яка б була не тільки зорієнтована на збільшення уваги до кожного, хто має значні проблеми зі здоров’ям, зокрема інвалідність, але й виходила із розуміння цінності особи з функціональними обмеженнями здоров’я та спрямовувалась на створення умов для захисту її прав і свобод.

Одним з найефективніших шляхів виходу людей з особливими потребами із стану «виключеності» є освіта. Саме освіта може вивести особу з функціональним обмеженням здоров’я на високий рівень самореалізації та надасть можливості бути економічно незалежною, а у разі необхідності забезпечити не тільки себе, а і свою родину. [55;c 63]

Виховання неповносправних дітей є значно глибшою проблемою, а ніж може здатися на перший погляд. Нестача освітніх програм та недостатній рівень підготовки педагогічних працівників – це лише верхівка айсберга. В основі проблеми маємо глибоке ментальне відчуження, бажання відсунути незручне та обтяжливе. В основі незрілої реакції суспільства на неповносправних дітей лежить необізнаність, спричинена історичними тенденціями. Молоді люди із особливими потребами сьогодні не задоволені своїм рівнем освіти і хотіли би вдосконалювати навчання з метою його подальшого продовження.

Одним із способів удосконалення навчання є інклюзивна освіта. Звичайно впровадження інклюзивного навчання потребує адміністративних змін у системі освіти, однак не менш важливою є відповідна підготовка корекційних педагогів та вчителів загальноосвітньої школи. [43;c 103]

Отож успіхів у навчанні дітей з проблемами здоров’я у системі сучасної освіти можна досягти, використовуючи комплексний підхід до оптимізації навчального процесу. Цей підхід охоплює як повноцінну підготовку спеціаліста у школі, так і зміну недосконалих та застарілих зразків педагогічної роботи, удосконалення, ознайомлення з новими методами роботи. Також необхідні зміни у формуванні адекватного сприйняття неповносправної дитини з боку чиновників від освіти та охорони здоров’я. Лише комплексні заходи зможуть допомогти вчителям та дітям з особливими потребами у сучасній українській школі.

Висновки

Модернізація освіти в Україні, спрямована на демократизацію та гуманізацію, зумовлює необхідність впровадження інноваційних технологій, зокрема в світі дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Основними державними освітніми закладами для дітей з особливостями психофізичного розвитку шкільного віку є: спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри та спеціальні класи при  цих закладах. [45;c 42]

Спеціальні навчальні заклади для дітей з особливостями психофізичного розвитку реалізують програми початкової, основної та середньої (повної) загальної освіти, складені на основі Державного стандарту спеціальної освіти.

На сьогодні в Україні спостерігається парадоксальна, однак, загалом, типова для трансформаційного періоду ситуація, що характеризується наявністю законодавства, яке декларує права дітей з особливими потребами на розвиток, здобуття освіти, соціальну інтеграцію, і, водночас, не вказує практичних механізмів їх реалізації. Державна соціальна політика значною мірою зорієнтована на сегрегацію та ізоляцію дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Філософія інклюзивної освіти базується на переконаннях у необхідності зміни освітньої парадигми – реформуванні шляхом об’єднання двох традиційних систем (спеціальної і масової освіти) в єдину освітню систему. 

Інклюзія передбачає не просто середовище, а й спеціально розроблені методики та необхідну підтримку учням зі спеціальними освітніми потребами, що перебувають у масових загальноосвітніх школах та школах місцевих спільнот. Головний критерій, за яким має відбуватися навчання всіх школярів з особливостями розвитку, є повне задоволення навчальних потреб учнів. [42;c 67]

Досвід впровадження інклюзивного навчання  засвідчує, що інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку у загальноосвітні заклади – це світовий процес, до якого залучені всі високорозвинені країни. В основі концепції інклюзії лежить принцип дотримання прав дитини на здобуття якісної освіти. Це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти, пов’язаний з переосмисленням суспільством і державою ставлення до неповносправних, з визначенням їхнього права на одержання рівних з іншими можливостей в різних галузях життя, в тому числі й освіті.

Розроблений і затверджений Кабінетом Міністрів України 5 липня 2004 року за №848 Державний стандарт початкової загальної освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з усіх предметів початкової школи, розпочато підготовку нових програм з усіх освітніх галузей, удосконалення виданих раніше і створення нових оригінальних підручників. Досліджуються проблеми навчання аутичних дітей, інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в умовах масових загальноосвітніх дошкільних і шкільних закладів, психолого-педагогічної підтримки обдарованих дітей-інвалідів. Створений та опублікований в 2004 році посібник для батьків «Діти з особливими потребами: поради батькам».

Послідовне розв’язання окреслених проблем і завдань, перелік яких є далеко неповним, сприятиме реалізації гуманного ставлення нашої держави до особистісних проблем людей з особливими потребами та інвалідів, підтримці їх прагнень до саморозвитку, якісної освіти, громадянської активності, професійного самовизначення і життєдіяльності в сучасних умовах.

Список використаних джерел:

1. Алферова, Г.В. Новые подходы к коррекционно-развивающей работе