Метод Монтессорі придатний лише для розумово відсталих дітей. Для таких дітей можна застосувати сенсорний матеріал. Вже близько 15 років в Україні нівелюється чудовий метод, здатний спрямувати життя не тільки здорових дітей, а й врятувати хворих. Саме врятувати життя. Бо життя буває не лише фізичне, коли б’ється серце, а й психічне, розумове, соціальне, духовне, особисте… З цих «життів» і складається життя особистості. Прикро, що традиційна освіта бере до уваги, здебільшого, розумове життя, тому і використовує у своїй роботі лише зручну для себе частину методу Монтессорі. І саме тому в будь-якому звичайному шкільному класі лише 2-3 відмінника, а решта – «середнячки».

Основним гаслом методу є прохання дитини «допоможи мені зробити це самому», а головним завданням всіх навчальних курсів методу (їх шість) є «впорядкування хаосу оточуючого середовища». Монтессорі вважала, що для дітей, як хворих, так і здорових, необхідне спеціальне розвиваюче середовище, в якому будуть представлені всі знання про світ, представлені через еталони основних досягнень людської думки, а дитина повинна пройти шлях людини до цивілізації саме в дошкільному віці. Ще в 1896 році вона, спираючись на власний досвід, дійшла висновку, що інтелектуальна недостатність – це проблема більше педагогічна, ніж медична.

З огляду на вищезазначене, постає питання : на яку категорію дітей розрахований цей метод? Висновок такий: він універсальний, інклюзивний. В ньому немає шаблонного планування, порівняння успіху однієї дитини з успіхами іншої, немає місця перевіркам і показовим виступам. Є лише щоденне життя, сповнене любові, поваги, взаємодопомоги та постійне відкриття нескінченно цікавого світу.

За 10 років діяльності організації маємо двоповерховий євро-котедж, 8 функціонально обладнаних кімнат, серед яких неповторний і унікальний клас Монтессорі, велику навчально-методичну базу та колектив педагогів-однодумців.

Монтессорі-клас сьогодні не вміщує всі матеріали, а малюки, іноді, за браком площі розгортають робочі килимки в коридорі.

Сьогодні дуже модним терміном стало слово «інклюзія». Його використовують скрізь, де хочуть привернути увагу громадськості до гнучкості власних поглядів щодо проблеми освіти дітей з інвалідністю. Ним жонглюють чиновники, лікарі, педагоги, соціальні працівники, часто в повній мірі не розуміючи його змісту та значення. Інклюзію подають як інновацію, створюючи нові освітні та соціальні програми. Та це більше асоціюється не з інклюзією (повноцінним включенням дитини-інваліда в навчальний процес та соціальне життя), а з двома пільговими місцями в приватному міському автобусі, за умови, що ця дитина зможе взагалі подолати сходи і проштовхнутись крізь натовп байдужих пасажирів.

Однак тим, кому все ж таки пощастить ускочити в цей «інклюзивний автобус», треба ще й утриматись у дорозі, бо водій-учитель не гальмує на крутих поворотах і більшість інклюзивних пільговиків «вилітає» на навчання на дому після закінчення початкових класів, де щонайбільше через рік про них забувають. Ось така вона інклюзія по-українськи! До неї не готові ані навчальні програми, ані вчителі, ані діти.

Тож не треба «створювати велосипед»! Марія Монтессорі майже 100 років тому вже створила інклюзивний метод, за яким співвідношення особливих дітей до здорових становить 8:25 з різними нозологіями та ступенем тяжкості захворювання. Сподіваємось, що багаторічна практика саме громадських організацій (які мають більше свобод у виборі методів) по впровадженню альтернативних навчальних програм спонукає Міністерство освіти України більш ретельно придивитись до багаторічного досвіду розвинених країн Європи і змінити на навчальних програмах альтернативних шкіл Монтессорі та Вальдорфських шкіл гриф «дозволено» на «рекомендовано до впровадження».

Не можна стати справжнім Учителем Монтессорі, не протерши коліна на робочих килимках. Справжній педагог не може бути теоретиком. Теорія – це вербальне навчання. А наші особливі діти не сприймають його. Може, саме тому традиційна система освіти і навішує їм ярлик «ненавчувані». Практика – це дотик, смак, запах, слух і нескінченний рух. Рух кінцівок, розуму, душі… «Ненавчувані» монтесорійці всього світу вже 100 років дивують традиційну освіту і медицину своїми досягненнями.

Наші малюки отримують всі знання через рух, навіть відкривають світ, не встаючи з інвалідних візочків. Найцікавішою зоною в класі є зона Космічного виховання, створена за допомогою батьків та друзів Монтессорі-Центру, а авторська програма «Вивчення мушель у навчальних курсах програми Монтессорі» Учителя-Монтессорі Ельвіри Попової є унікальною і не має аналогів …

Всім відома народна казочка про дивний будиночок «Теремок». Спочатку він вмістив лише малесеньку мишку, потім трохи більшу жабку, а потім почали приходити тваринки ще більше. Так само сталося і з Монтессорі-Центром для дошкільнят, двері якого гостинно відчинені для всіх малюків без винятку. Його відвідують, разом із здоровими дітьми, діти з синдромом Дауна, з ДЦП та інтелектуальною недостатністю, з аутизмом та розладами поведінки. На жаль, дітей, котрі потребують допомоги, стає все більше. Серед них сьогодні не лише дошкільнята, а й діти віком від народження до 16 років з вадами розвитку, інвалідністю та розумовою відсталістю.

За невтішними даними суворої статистики, кількість людей з особливими потребами в Україні щороку збільшується на 200250 тисяч. Причини такого явища різні: екологічна ситуація, спадковість, відсутність нормальних гігієнічних, економічних умов, інфекційні захворювання, травми тощо. У зв’язку з цим, загострюється проблема соціального включення та інтеграція в сучасне суспільство дітей з особливими потребами. За даними тієї ж статистики, сьогодні близько 500 мільйонів людей Земної кулі і 2,5 мільйона населення України є неповносправними. З них 300 мільйонів людей з розумовими вадами. З усіх функціональних відхилень у стані здоров’я людини, за соціальними