Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ памяті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню памяті та її розвитку. ( 21, с. 8-9 )

1.2. Типи памґяті

Людина з дитинства запамятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з урока в урок на протязі 10 років даємо школярам!

Спробуйте розібратися в памяті школярів! Важко знайти такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило, вона різна – у чомусь гарна, у чомусь погана.

Память окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що памятей стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої памяті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен памяті.

В основу класифікації памяті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності – моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запамятовування – довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.

Обєкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна память – запамятовування, зберігання та відтворення рухів

( “память тіла”, “память-звичка” ). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк повязані з моторними навичками.

Кажуть: “ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну память памятттю вправляння. Моторну память закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна память іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запамятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є память на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоціональну память. ( 19, с. 217 )

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Радянський педагог і психолог П. П. Блонський на одному з зайнять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири пятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.

Емоціональна память адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної памяті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них-то й писав Станіславський! ) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запамятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.

Ще один вид памяті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна память поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова память. Осязальна, обоняльна та вкусова память

( підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність ) інтенсивно розвивається у звязку з особливими умовами діяльності -----– у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової памяті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку памяті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук ( з психології ), яка у пятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної памяті – осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна память – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і