Психологічний аналіз правосвідомості працівників правоохороних органів.

Зміст

Вступ.

В Україні формується демократична правова держава, і цей процес передбачає удосконалення законодавства і внесення необхідних змін до нього. Серед головних завдань правової демократичної держави пріоритетне значення мають: постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства і кожної особи від злочинних посягань, організація та координація на загальнодержавному рівні та в окремих регіонах боротьби зі злочинністю. Держава і право нероздільні, вони виникають одночасно в процесі еволюції людського суспільства. Розбудова української держави немислима без високої правової культури людей, що здійснюють цей процес, без глибоких знань прав і обов’язків, діючого законодавства.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Право, на відміну від інших соціальних норм – норм моралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості. Для права характерні чіткість визначення прав і обов’язків. Право об’єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові відносини. Право у взаємодії з соціальними нормами виконує своє завдання щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має єдність та взаємодія з нормами моралі у сфері суспільних відносин.

Загально-психологічна характеристика свідомості.

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого й загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникала і яке її призначення в світі.

Свідомість – це вища форма відображення об’єктивної дійсності, що властива тільки людині. Свідомість представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживання і відношення до того, що вона відображає. Відчуття, пам’ять, мислення, мрії, нахили, наполегливість, принциповість та всі інші психічні процеси, стани та властивості людини – це різноманітні прояви її свідомості.

Свідомість це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її взаємовідносин з об’єктивною дійсністю. Говорячи іншими словами, протягом життя на кожну людину впливають предмети і явища, події та інші люди, що складають її світ. Але й людина, піддаючись впливу зовнішнього світу, так чи інакше впливає на нього: дещо використовує для задоволення своїх потреб, деяких впливів прагне позбутись і т.д.

Так в загальному вигляді відбуваються взаємовідносини між навколишнім світом і людиною. Але це далеко не повністю характеризує людину та її свідомість. Людина не тільки певним чином відноситься до об’єктивної дійсності. На відміну від тварин вона вибірково відноситься і до своєї життєдіяльності, тобто до свого власного відношення, що об'єктивно направлено на оточуючий світ. Це і є показник того, що життєдіяльність людини є усвідомленою. Діяльність – це взаємодія конкретної людини з дійсністю, в процесі якої вона вона свідомо і активно прагне до досягнення поставлених цілей. Представник людського роду стає особистістю, тобто свідомою істотою, що активно перетворює дійсність, тільки під впливом суспільства, діяльності та спілкування з іншими людьми. З’являючись на світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має свій історичний характер. Процес засвоєння особистістю соціального досвіду здійснюється через внутрішній світ особистості, в якому виражається відношення людини до того, що вона робить і що відбувається з нею. Активність особистості проявляється в характерних для неї мотивах поведінки, установках, відношеннях, способах дії, тобто в багатоманітності діяльності, що направлена на перетворення об’єктивної дійсності.

Як уже відмічалось, існування людини складається з безперервної взаємодії з навколишнім світом, що дозволяє забезпечити свою адаптацію, і тим самим виживання. Людина щохвилинно стикається з ситуаціями, значення яких змінюється в залежності від потреб або намічених цілей.

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності. Поряд із свідомістю у “внутрішньому світі” людини існує рівень несвідомого. Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме – другим. У зв’язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб’єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина – самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті. Самосвідомість – важлива умова постійного самовдосконалення людини. Елементи та рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.

Правосвідомість …

Право завжди пов’язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його норм, а її інтереси і потреби – джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Норми права створюються людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто уявлення про мету і завдання права,