однаковій мірі утруднювати рішення. Найбільш розповсюдженими з таких причин є логічні помилки, особистий інтерес, сховані для обговорення проблеми, заздрість, протекціонізм, нездатність зробити вибір, коментарі, що викликають страх підлеглих, неефективне планування часу, некомпетентне прийняття цілей з низьким пріоритетом, ігнорування внеску тих чи тих виконавців. Критичний аналіз дозволяє усунути багато що з цих перешкод шляхом заглибленого дослідження і вивчення. Його можна також використовувати в якості «компаса», що дозволить менеджеру «лавірувати» між факторами, що спотворюють рішення і знижують їхню ефективність.
Формула типу 9,9. «Я прикладаю енергійні зусилля, спрямовані на ефективне виконання своїх обов'язків, і інші співробітники з ентузіазмом підтримують мене в цьому. Знаходжуся в процесі постійного пошуку і підтвердження інформації. Запрошую співробітників висловлюватися з різних причин, не ховаючи поглядів, уявлень і переконань, що відмінні від моїх. Безупинно переоцінюю свої і чужі погляди, переконання і перевіряю ще раз факти, надані мені, на предмет їх відповідності реальній дійсності. Вважаю важливим виражати свої тривоги, побоювання і переконання. Якщо я маю справу з ідеями, що більш ефективні, чим мої власні, то завжди змінюю свою позицію. При виникненні конфліктної ситуації, намагаюся з'ясувати причини конфлікту, щоб усунути джерело конфліктів у майбутньому. Я надаю великого значення прийняттю оптимальних рішень. Прагну до згоди і до того, щоб бути зрозумілим. Заохочую зворотний зв'язок з підлеглими, що дозволяє підвищити ступінь ефективності операцій.”
Основні і допоміжні типи управління. Визначаючи, що стиль роботи, прийнятий керівником, може бути постійним у якихось ситуаціях, відзначають також, що при зміні ситуації можлива адаптація чи коректування методів управління. Як можна усунути протиріччя між основним типом управління чи домінуючим набором уявлень керівника і тими методами керівництва, які необхідно видозмінювати чи коректувати? Більшість керівників крім основної моделі поведінки мають моделі допоміжні, іноді навіть кілька моделей. Характер допоміжної моделі поведінки керівника стає очевидним в тому випадку, коли неможливо реалізувати основний стиль керівництва. Іншими словами, допоміжна модель управління — це така манера поведінки, до якої вдається менеджер у стресовій чи конфліктній ситуації, вийти з якої, використовуючи традиційні засоби, немає можливості.
Важливо пам'ятати, що підходи до управління, використовувані менеджерами, можуть носити комплексний характер. Тому домінуючий чи характерний стиль роботи керівника має ключове значення з точки зору розуміння особливостей управлінської роботи того чи іншого менеджера. Переважний стиль роботи — це не обов'язково той, який відразу ж використовується в конкретній ситуації. Для повного розуміння характеру основних і допоміжних підходів керівника необхідно поспостерігати за його поведінкою протягом визначеного часу й у різних ситуаціях. Одні керівники часто взаємозамінюють основний і допоміжний підходи, інші роблять це рідше.
Будь-який тип управління може виступати в ролі допоміжного стосовно іншого типу. Перехід від домінуючого типу управління до допоміжного можна спостерігати в тих випадках, коли менеджер працює з людьми по формулі 9,9 у режимі нормального функціонування організації, але потім переходить до іншого типу управління при виникненні кризової ситуації. Допоміжна модель управління, орієнтована на тип 9,1, використовується в тому випадку, коли менеджер займається управлінням такими операціями, у яких не використовуються можливості працівників, здатних реалізувати їх найбільш оптимальним способом. Унікальність роботи керівника обумовлюється саме різноманіттям сполучення основних і допоміжних моделей керівництва.
На сам кінець, управління — це фактор, що неможливо переоцінити. Новітнє устаткування, досконала конструкція виробу, прекрасні виробничі умови чи чудово навчені кадри не гарантують одержання максимальних виробничих показників, якщо система управління не реалізує всіх існуючих можливостей. Управління — це та ланка в структурі організації, що об’єднує наявні матеріальні і кадрові ресурси в ефективні результати діяльності організації.
2. Емпіричне дослідження стилів діяльності управлінців.
2.1. Обгрунтування вибору методичного матеріалу.
У чому секрет ефективності управлінської діяльності? Пошуками відповіді на це питання починають займатися багато з тих, хто вивчає теорію та практику управління, одночасно з розумінням тієї обставини, що менеджмент — це не мистецтво, а скоріше прикладна наука, яку можна опанувати. Так чи інакше, важливе значення в даному випадку має визначення такого типу керівництва, що забезпечує найбільш ефективне управління. Безумовно, такі фактори, як структура організації, план і концепція її діяльності багато в чому визначають ефективність управління. Однак існує ще одна складова ефективності, пов'язана з поведінкою членів групи управління організацією. Люди, що відносяться до даної категорії персоналу, повинні виступати в ролі лідерів. Іншими словами, основний зміст їхньої діяльності полягає у виконанні тих чи інших управлінських завдань завдяки здатності направляти, стимулювати і поєднувати зусилля інших членів організації. Отже, керівник повинен сприяти створенню такої культури поведінки керуючого «ядра», що: забезпечує досягнення і збереження максимальних кількісних і якісних показників ефективності; стимулює творчість у діяльності членів колективу і використовує його в максимальному ступені; породжує зацікавленість членів організації в активній діяльності, проведенні експериментів, впровадженні нововведень і різних прогресивних змін; дозволяє витягати позитивний досвід з різних проблемних ситуацій і орієнтує працівників на пошук і реалізацію нових перспективних напрямків діяльності.
Таблиця для визначення типів управління (ГРІД) враховує висновки основних теорій управління в умовах досягнення вищих виробничих показників через активну участь усіх членів організації. Кожна теорія представлена системою концепцій, що дозволяє побачити її відмінності від інших теорій, а також звернути увагу на достоїнства і недоліки розглянутих теорій і сформулювати свої висновки щодо відношення ефективності тих чи тих принципів управління. Велике значення мають наслідки описаних теорій з погляду максимілізації виробничих показників, творчого відношення працівників до праці, а також