Вищезазначене дозволяє трактувати валеоекологічний аспект змісту виховання як проблеми, що стосуються здоров’я самої людини; проблеми, що відбивають стосунки людини і природи; і проблеми, що трактують процеси становлення природоохоронної свідомості людини (освіти, виховання) та вказують на загальні виховні можливості самої природи.

Щодо першого, то сучасні його дослідники наголошують на відродженні культу здоров’я і фізичної краси людини, гармонійному розвитку людини і суспільства. Слабкість і немічність негативно впливають на свіжість мислення, на почуття, волю.

Сьогодні здоров'я людини поступово перестає бути лише "справою держави" – сама людина повинна дбати про нього, бодай тому, що лікування хвороб вже обходиться дорого і його треба плекати самому змалку. Звідси і потреба виховання в дітей вміння доглядати за власним здоров'ям – вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, дотримуватися правил гігієни, уникати шкідливих для здоров’я звичок і вчинків тощо. Причому, здоровий спосіб життя сьогодні трактують як поняття і соціальне, і моральне, і педагогічне. Поширення ж здоровоохоронної культури набуває сьогодні дуже актуального значення, а світова медицина все більше утверджується в думці, що здоров'я забезпечується не лікуванням, а вчасним попередженням хвороб.

Розрізняють фізичне (визначає повноцінне і правильне функціонування організму), психічне (зумовлює рівновагу і нормальне протікання психічних процесів), духовне (як прагнення до ідеалу, що є головним джерелом сили і енергії людини), правове (засвідчує ставлення людини до правових норм суспільства) та соціальне (від чого залежить безконфліктна взаємодія з довкіллям) здоров’я.

Їх аналіз в українських дітей за результатами досліджень сучасних науковців дає серйозні підстави до занепокоєння. Причому, якщо зауважити, що між різними видами здоров'я існує тісний і прямий взаємозв'язок (хвороба фізична часто є чинником дисгармонії психічної, емоційної і соціальної), то картина вимальовується невтішна. Як засвідчують дослідження, у половини хворобливих дітей спостерігаються проблеми з вихованням. Серед породжуваних фізичним нездоров'ям явищ – схильність до наркотичних речовин, алкоголю, куріння, злослів'я, статева розпуста, грубість у поведінці. Нервово-психічне навантаження, посилене зовнішніми чинниками, веде до п'ятикратного збільшення показника вживання наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики). А це – відсутність і здоров'я духовного. В ряді сфер суспільного життя спостерігаємо сьогодні і поширення правового нігілізму [88, 188-191]. Тобто, ми стаємо свідками, за словами П.Кононенка, "корозії гумусу духовного" [15, 165)].

Тому сьогодні варто переосмислити ставлення до свтого здоров’я не лише дорослим, а й, у першу чергу, формувати його прогресивність у дошкільних закладах і в молодших школярів. Здоров'я не можна сприймати як щось, якимось даром дане, само собою зрозуміле. До нього людина повинна прагнути свідомо і прикладати відповідні зусилля, аби ці прагнення здійснилися. Тому першим і головним чинником, що вирішує долю і стан здоров'я, є воля самої людини. У так званій Оттавській хартії зміцнення здоров'я (1986) підкреслюється, що охорона здоров'я – це турбота про себе самого і про тих, хто оточує тебе [15, 167]. До навичок, що забезпечують здоровий спосіб життя і саме здоров'я, відносять також вміння приймати рішення, критично мислити, підтримувати добрі стосунки з навколишніми людьми, здатність давати собі раду в різних життєвих ситуаціях тощо. Звідси природний висновок, що здоров'я і здатність вести здоровий спосіб життя формуються як компонент цілісного гармонійного і міцного характеру людини.

Охорона здоров' я – це й педагогічна проблема. Такою вона постала вже на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року, де ставилося питання виховання в людині відповідальності за своє власне здоров'я та здоров'я інших людей [93, 117]. До її зовнішніх чинників слід назвати найперше сім'ю, школу і місце праці молоді.

Загальновідомо, що рівний, добрий психологічний клімат у родині сприяє становленню повноцінної психіки людини. Гартування, належний стиль одягу, рухові вправи і масажі тощо – все це надійні і корисні засоби, до яких може вдатися мати й батько. Водночас, серед чинників охорони здоров'я дітей все ж ідеальним вважають школу, найпершим завданням якої є хоча б здоров'ю не шкодити дитини. З цією метою школа повинна:–

перебудувати стиль і методи організації навчально-виховного процесу (насамперед відмова від традиційних форм і режиму діяльності на уроці, коли діти сидять практично нерухомо протягом всього уроку);–

розвантажити від зайвої інформації навчальні плани і програми шляхом інтегрування навчальних предметів, що характерно для європейських шкіл;–

повернутися обличчям до фізичної культури та до вимог гігієни.

Щодо останнього, то заняття спортом повинні бути масовими і давати кожній дитині змогу виконувати доступні їй вправи протягом усього заняття. Фізкультура, на думку О.Вишневського, мусить стати руханкою (забави, групові вправи, індивідуальні одночасні вправи на тренажерах, спортивні ігри для всіх тощо). Конче потрібні щоденні заняття фізичною культурою, продовжує вчений, бодай у післяурочний час [15, 169]. А для цього слід методично-концептуально перепідготувати вчителів фізкультури, збільшити їх чисельність завдяки масовій підготовці педагогічних навчальних закладах спортивних інструкторів (як додаткової спеціальності). Вирішенню аналізованої проблеми сприятиме, без сумніву, розширення спортивної матеріальної бази школи. З цією метою доцільно використати практично будь-який вільний куток, коридор, рекреаційні площі, розмістивши у них зручні й привабливі тренажери. Діти можуть покористуватися ними навіть під час перерви. І насамкінець, фізкультура і туризм у школі, раціональне харчування та методико-гігієнічний нагляд повинні стати предметом постійної пильної уваги адміністрації школи. Стосовно проблем гігієни, то увагу дитини варто зосереджувати не на хворобах і не на залякуванні ними, а на позитиві, на необхідності досягнення цілей, у яких здоров'я відіграє корисну роль. Ця потреба втілена й у християнській філософії догляду за тілом, зокрема, у