Надзвичайно актуальною і сучасною є думка Дж.Вулкаса про "екологічну чистоту" людини: "ми повинні зрозуміти, що свідомість споживає ідеї і виростає на них, і якщо сприйняті і виношені свідомістю ідеї фальшиві і руйнівні, то людина фактично "сприймає отруйну їжу", яка в кінцевому рахунку підірве духовний план її існування. Це начебто хтось весь час харчувався відходами: кінцевим результатом було б руйнування його фізичного тіла" [15, 174].

З гармонійності виховання випливає і гармонійне – екологічне – ставлення до природи. Щоб здійснювати повноцінні партнерські стосунки як з навколишніми людьми, так і з природою, людина мусить завжди враховувати не лише свої, але й їхні потреби, а, отже, вміти поступатись чимось. За словами О.Вишневського, "екологія – не зелені деревця і не милі річки. Це проблема збереження життя людини на землі – через самоподолання на основі пріоритету духовності" [15, 175].

П.Кононенко наголошує, у свою чергу, на тому, що природа – це не лише партнер, не лише годувальниця, але й велика вихователька людини. "Вона, – стверджує учений, – це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини. Більше того – духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Бо природа – не тільки всеосяжна матерія, джерело буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості" [15, 177].

Простежуючи далі процес зародження і розвитку духовності в людині, П.Кононенко доводить, що природа є також джерелом морально-етичних та духовно-естетичних ціннісних орієнтирів людини, в чому він вбачає вияв універсалізму, як поєднаного розмаїття і цілості природи. Ба більше: в кінцевому результаті, природа через людину стала матір'ю освіти й науки, культури й мистецтва, бо спонукала людину до самопізнання.

Таким чином, прагнучи захисту через виховання людини, природа сама є великим виховником. Природа впливає на стан суспільства, родинні стосунки, а надто – на характер людини. Ставлячи до неї свої вимоги, природа спонукає людину бути добрішою, кращою, час від часу застановлятися над власним буттям і регламентувати його відповідно до голосу Божого.

Виховання в школі уваги до власного здоров'я і до здоров'я довкілля – справа не лише одного якогось предмету чи вчителя. Поруч із моральними, національними, громадським та ін. цінностями, всі навчальні предмети й позаурочна діяльність школи повинні нести також цінності ставлення людини до власної і спорідненої з нею навколишньої природи. Проте, все це почне діяти лише за умови, коли вчитель і підручник будуть нести відповідний світогляд. Як і все інше виховання, його валео-екологічний аспект може бути планованим, системним або ж принагідним – "випадковим", – виходячи з життєвих обставин від потреби мити руки перед їдою – до рятування пораненої людини чи боротьби за збереження зелених насаджень, над якими, за словами О.Вишневського, піднялася рука "патріота" науково-технічного прогресу.

Підсумовуючи оприлюднене, варто зауважити, що проблема усвідомлення людиною себе як частини Всесвіту, збереження навколишнього світу в тому числі й через аналізований нами валео-екологічний аспект змісту виховання, знайшла свій вияв і у порадах, залишених людству його великих, ще не розгаданих до сьогодні представників. Підтвердженням цього є слова болгарської цілительки Ванги: "Кожна жива істота, вся Земля і увесь Всесвіт підпорядковані єдиному, строго визначеному космічному ритмові та порядку. Порушення цього порядку, навіть незначне, призводить до великих, інколи фатальних помилок, за які ми всі потім важко розплачуємось. Не можна порушувати цю гармонію, а, отже, необхідно прагнути стати добрішим...

Ми не маємо права бути непотрібними і не приносити користі, тому що кожен із нас, яким би не був, прийшов із визначеною місією на землю: врятувати життя в усіх його проявах, щоб воно могло розвиватися в ім’я найвищих цілей, про межі яких ми сьогодні навіть не відаємо!" [69, 6].

Підсумовуючи викладене в першому розділі, зауважимо, що проблема екологічного виховання молодших школярів у позаурчній діяльності є надзвичайно актуальною і на часі. Вона знайшла своє відображення як у спадщині видатних представників України й зарубіжжя минулого, так і сучасних провідних нормативно-правових документах. А валеоекологічний аспект змісту виховання, формування особистості дитини на засадах "глибинної екології" по-праву можна вважати одним із перспективних напрямків змісту виховного процесу в майбутньому.

Розділ 2. Педагогічні умови підвищення ефективності екологічного виховання учнів початкової школи

у позаурочній діяльності

2.1. Посилення взаємозв’язку уроків природознавства та позаурочної діяльності

Існує багато аспектів екологічного виховання молодших школярів та пошуку шляхів підвищення рівня їхньої екологічної грамотності. Значний інтерес становить вивчення можливості опанування навичок елементарного економічного аналізу і прогнозування з перспективою подальшого розширення її ускладнення у старших класах та післяшкільній освіті.

Початкова школа – початкова ланка формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань. Вже починаючи з молодшого шкільного віку, слід закладати дітям найголовніші екологічні знання та сприяти процесу формування екологічних почуттів. Для цього сприятливою є класно-урочна система, але для більшої ефективності роботи, слід пов’язувати урок з позаурочною діяльністю школярів. Ці види роботи можуть проводитись послідовно або паралельно.

На цьому рівні навчання більш раціональними є естетичні, етичні та емоційні освітні методи, прямі контакти з природними матеріалами, з самою природою. Навчання екології має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути перенасиченості технічною інформацією, яку діти неспроможні належним чином сприймати.

Належне місце у формуванні екологічної культури займають народні традиції, які доцільно якнайактивніше