Екологічну освіту й виховання треба здійснювати повсякденно: в сім’ї, дошкільних установах, школі, в післяшкільний період. Для успішного формування екологічної вихованості учнів велике значення має робота, що проводиться в молодших класах в цьому напрямі. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Важко сказати, що важливіше – практична діяльність, безпосереднє спілкування з природою чи широка словесна інформація про неї у поєднанні з іншими засобами впливу. На перших порах у роботі з молодшими школярами заслуговує на увагу саме повідомлення екологічних відомостей, бо шестиліток ще важко залучити до суспільно-корисної природоохоронної праці. Однак, формувати гуманістичні переконання в учнів цього віку можна і треба. Адже враження дитинства вкарбовується в розум і серце людини назавжди. В.О.Сухомлинський писав: “Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш... У дитинстві людина повинна пройти емоційну школу – школу вихованця добрих почуттів" [113, Т.1, 73].

Зазначене вище викликає потребу на актуалізації особливостей екологічного виховання у молодшому шкільному віці, який є важливим в контексті нашого дослідження. Він характреизується тим, що саме в цей період відбуваються суттєві зміни в сприйманні навколишнього середовища порівняно з дошкільним віком (егоцентризм, антропоморфізм, артифікалізм і прагматизм у ставленні до довкілля). Саме в молодшому шкільному віці починає стрімко формуватися поведінковий компонент екологічної свідомості, з'являється бажання й можливість самому доглядати тварин, вирощувати рослини, створювати комфорт і затишок навколо себе. Але потрібно враховувати можливості дитини й пропонувати їй догляд за невибагливими тваринами та рослинами, тобто такими, що не потребують занадто складних технологічних прийомів догляду – морські свинки, ховрашки, черепашки. Серед рослин не потребують складного догляду кактуси, алое, каланхое.

Високий пізнавальний інтерес у молодшому шкільному віці до світу природи, а також спостережливість можуть бути використані для розширення екологічної ерудиції. Для формування когнітивного компоненту екологічної свідомості використовується література з яскравими фото та малюнками тварин і рослин, екскурсії на природу, до природничого музею чи зоопарку, де кваліфікований працівник розповість багато цікавого про тварин та їх охорону [75, 113].

Система екологічного виховання передбачає й урахування таких її основних аспектів:

національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природніх ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

об’єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини [18, 114].

У світлі вищеокресленого основними освітніми, виховними і розвиваючими завданнями, які ставить перед собою школа та сучасність в екологічному сенсі, є:

формування в учнів перспективності в необхідності піклування та збереження природи та її багатств;

формування в дітей направленості в пошуках найбільш правильних методів і шляхів захисту природи, а також свідомого і бережливого використання її ресурсів;

озброєння учнів вміннями і навичками, які дають можливість активно діяти в довкіллі щодо питань екології;

розвиток потреби у спілкуванні і прагненні пізнавати таємниці природи;

активізація діяльності, спрямованої на покращення стану природи.

Беручи до уваги вищезазначене, варто наголосити, що екологічну освіту, виховання треба здійснювати безперервно, протягом усіх років навчання в школі. Тільки озброївши учнів науковими знаннями про об’єкти і явища природи, ми закладаємо основу для їх екологічного виховання. Адже захищати і любити можна те, що добре знаєш.

Екологічна освіта спрямована на подолання споживацького ставлення до природи та її ресурсів, поєднання раціонального і емоційного у взаємовідносинах людини з природою, що ґрунтується на принципах добра, краси, розуму, свідомості й патріотизму. Зміст її відображує соціальний досвід взаємодії людства з довкіллям, орієнтований на загальнолюдські цінності, ідеї гуманізму, демократії, вдосконалення самої людини.

Мета, завдання і особливості екологічного виховання дітей у сім'ї на сучасному етапі полягає у формуванні екологічної культури у дітей; спілкуванні дітей з природою як необхідної умови цілеспрямованого формування їх практичного досвіду поведінки у природі; сприйманні і розумінні дітьми єдності природи і суспільства (природи і людини) як необхідної умови вироблення властивостей і досвіду у взаєминах з природою і навколишнім середовищем; роль бережливого ставлення батьків до живих об’єктів природи, його наслідування дітьми. Виховання у дітей розуміння своєї єдності з природою. Розвиток у них відчуття краси природи і споглядання у різні пори року. Роль батьків у вихованні дітей любові до природи.

Під керівництвом батьків і педагогів розвиваються притаманні дітям любов, потяг до природи, виховуються почуття співпереживання, що є необхідною основою формування особистості. У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу