бачучи, як його ідея, його ґрунтовний принцип виховання починає потроху кристалізуватися..." [109, 130]. Вплив природи вчена вбачала не лише в фізичному сенсі, а й в морально-естетичному. "Естетичне почуття краси природи, – переконана С.Русова, – створює в душі дитини настрій, близький до релігійного. Воно викликає думку, хто створив усю цю красу і скільки в ній безпосередньої правди" [109, 133]. Завершує свою розвідку педагог настановою, актуальною і в наш час: "Краса й правда нехай панують в усіх тілесних і духових рухах і змаганнях дитини, як панують вони в природі" [109, 135].
Цікавою інтерпретацією екологічного виховання є тези галицьких педагогів. За переконанням С.Маланюка, природа є очевидним джерелом патріотизму, який розпочинається з "прихильної реакції душі дитини на навколишнє середовище" [76, 203-211]. Перші сприймання дитини і перша прихильність її до Батьківщини має два джерела: етнічне (мова, пісня, мистецтво, звичаї тощо) і рідна природа – "територія", що пов'язана з обставинами зовнішнього життя: рідна хата, вулиця, околиця, флора і фауна рідного краю, краєвиди тощо. А надто великий вплив має "зрощення" людини з тими елементами довкілля, які викликають чи викликали приємні відчуття. Раніше існували навіть спеціальні розділи педагогіки, які вивчали виховні вартості окремих місцевостей [76, 205]. Сюди відносили специфичні сторони громадського, господарського і культурного життя (особливості краєвиду, расові відмінності, звичаї, місцеву архітектуру, характер виробництва, історію, народну творчість тощо). "Як перший предмет треба назвати географію", – пише С.Маланюк [76, 207]. При цьому він радить вивчати її з якомога більшою участю самої дитини, що діє у рідному природному географічному середовищі [76, 207]. Пізнання "чужого", віддаленого повинно відбуватися на основі зіставлення його зі своїм, близьким і рідним. Це особливо виховує любов до рідного краю. Розвиваючи ці ідеї, В.Пачовський на Першому українському педагогічному конгресі 1935 р. у Львові відзначав, що усвідомлення рідної природи, території, свого краю і бажання мати для них власну владу перетворює людність в активну патріотичну силу. "Отже земля, – каже він, – є основою до утворення власної держави і фосту нації. Тому мусимо пізнати свій рідний край, тобто географію рідної землі, щоб осягнути свідомість своєї території, щоби зв'язати себе містичними узламипривязання до рідної землі..." [93, 107].
Природа впливає на стан суспільства, родинні стосунки, а надто на характер людини. Ставлячи до неї свої вимоги, природа спонукає людину бути добрішою, кращою, час від часу застановлятися над власним буттям і регламентувати його відповідно до голосу Божого.
Не остання роль у екологічному вихованні молодших школярів належить творчості (оповідання, казки) В.Сухомлинського. Він вважав, що “...дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ” [112, Т. 1, 133 ]. В. Сухомлинський був переконаний, що "школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо". [112, Т. 3, 303]. Тому двічі на тиждень великий педагог з учнями "йшов у природу" – "вчилися думати” [112, Т. 1, 133].
Емоційно-образне сприйняття природи вченим відбилося в його творчості. Картини природи, поетичні сюжети з казок та оповідань письменника не тільки хвилюють, а й слугують засобом формування певних поглядів на навколишній світ. Взаємозумовленість природних явищ, зв'язок між живою і неживою природою, різноманітність її форм, невтішні наслідки діяльності людини для природи – все це має місце у творах видатного педагога, написаних для дітей.
"Гадаємо, – писав В. Сухомлинський, – що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо". [112, Т. 3, 303].
Художнє сприйняття природи, поєднане з потребою виразити те піднесення, яке дарує йому природа, той біль, який викликає в його серці людська байдужість до неї, письменник трансформує для читача, змушуючи його переживати. Виховуючи почуття дитини, ці твори сприяють її духовному та інтелектуальному розвитку. Серед казок та оповідань Василя Олександровича можна виділити більше тридцяти творів естетично-екологічного спрямування. Оповідання "Як дзвенять сніжинки", "Квітка сонця", "Райдуги в бурульці", "Все в лісі співає, "Гаряча квітка" – яскравий зразок естетичного сприйняття природи автором, налаштовують читача на вдумливе і дбайливе ставлення до її краси.
Казки "Ласкавий вітер і холодний вітерець", "Як Оленка хотіла весну наблизити" ознайомлюють дитину з закономірністю сезонних змін у природі.
Оповідання "Сергій і Матвій", казка "Соромно перед соловейком" дають уявлення про суперечливий підхід людини до природи: споживацький та дбайливий. Вдячність тварин людині за піклування – головна думка твору "Чому голуби прилетіли до Олега". Оповідання змушує дитину замислитися над тим, що успіх завжди залежить від докладених зусиль.
Таємниці рослинного світу розкриває автор у казці "Одне-єдине в світі макове зернятко". Цикл розвитку рослини постає перед дитиною у привабливій казковій формі. Глибокий філософський зміст має казка "Камінь", яка не тільки розкриває зв'язок між живою і неживою природою, а й допомагає зрозуміти, які негативні наслідки мають для природи легковажні вчинки людей. І нарешті, прикладом чуйного, дбайливого ставлення до краси рідної землі, прагнення розкривати її нескінченні таємниці є герої оповідань "Треба врятувати волошки" та "Які ж ви щасливі".
В.О.Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши