доведено ефективність застосування системного підходу до аналізу цільового управління фізичним вихованням [194]; В. Афанасьєва щодо чіткого виокремлення об'єкта і предмета вивчення, а також окреслення меж їхнього дослідження [6, 7]; М. Кагана про повноту системного аналізу, що визначається генетичним, функціональним і структурним аспектами вивчення [118]; В. Садовського і В. Шоріна, які доводять важливість трирівневого (декомпозиційного) вивчення системи: в цілому; підсистемно; система-частина великого організаційного утворення [211, 258].
Прийомами організаційного проектування послуговуватимемось у розгляді конкретних проявів реалізації системного аналізу в удосконаленні стану теорії й практики фізичного виховання школярів, виборі раціональних форм його організації з огляду на здобутки української та зарубіжної педагогічної думки, в т.ч. на землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії.
Теоретичний аспект системного аналізу в дисертаційній роботі охоплює основні положення теорії й практики соціального управління, теорії та методики фізичного виховання, його науково-методичного супроводу. Терія управління фізичного виховання оперує відповідними специфічними поняттями. Висвітлення сутнісних характеристик, основих понять управління фізичного виховання відіграє важливу роль у формуванні, вивченні та практичному застосуванні теорії управління. Положення системного аналізу, яким послуговуватимемося в дисертаційній роботі, конкретизуємо в науково-понятійному апараті.
Проблемою управління займаються різні науки: інформатика, юриспруденція, філософія, педагогіка, психологія, ергономіка, соціологія та ін. Проте загальна теорія управління почала започатковуватись в недрах кібернетики та теорії систем. Кібернетика ( від грец. kibernetike – мистецтво управління кораблем) – наука про управління, зв'язку й опрацюванню інформації в біологічних, технічних та комплексних системах. Проаналізуймо насамперед управління як явище об'єктивного світу, що має багатоаспектний характер. Отже, перш за все визначимо термін управління.
Управління – систематичний, цілеспрямований вплив на систему, її компоненти або процеси з метою підвищення ефективності їх функціонування [Жданова, С. 11.].
На основі поділу навколишнього світу на три основні компоненти (неживу природу, живу природу і людське суспільство) управління традиційно поділяють на такі види:
а) технічне управління в неживій природі (в технічних системах) – управління науково-технічними процесами й фізичними телами, системами машин тощо;
б) біологічне управління в живих організмах (у біологічних системах) – управління процесами, які відбуваються у живій природі і пов'язані з життєдіяльністю організмів;
в) соціальне управління в суспільстві (в соціальних системах) – управління як вплив на діяльність людей, об'єднаних у різні соціальні групи з їхніми різними соціальними інтересами.
Управління зазвичай здійснюється у високоорганізованих складних динамічних системах і для його процесу характерні такі загальні принципи, як наявність двох систем (керівної і керованої) в межах єдиної самоврядної системи; цілеспрямованість процесів управління; наявність програми як сигнально-інформаційного носія, за допомогою якої одна система впливає на іншу; наявність зворотних зв'язків тощо.
Для нашого дослідження важливо виокремити соціальне управління, під яким розуміють корисну управлінську діяльність, де засадовою щодо неї є доцільна взаємодія суб'єктів суспільного життя (особистості, соціальних спільнот, суспільства загалом), у ході якої реалізуються соціокультурні програми, що виражають соціальні потреби. Відповідно до головних суб'єктів суспільного життя підкласи соціального управління поділяються на: управління індувідуальною діяльністю людини; управління спільною діяльністю людей [Третяченко, С.68].
Одним із видів соціального управління є управління організаціями (менеджмент організацій). Аналіз соціального досвіду підтверджує, що істотну основу діяльності та розвитку суспільства становлять такі соціальні утворення, як організації, що виконують роль своєрідного функціонального посередника, який, з одного боку, дає змогу особистості (групі) включатися в соціально-економічні процеси, а з іншого – забезпечувати повноцінне життя особистості (групи). В умовах розвитку сучасного суспільства та високих технологій, кои виникають складні для людини завдання,діяльність організацій набуває особливої значущості.
Враховуючи провідну роль організацій у суспільстві, зокрема освітніх закладів, сконцентруємо увагу саме на аналізі управління організаціями як одному з видів соціального управління.
Аналізуючи структуру соціальної системи управління, яка є дотичною для нашого дослідження, необхідно означити такі компоненти: суб'єкт управління, об'єкт управління, мету управління, управлінські взаємовідносини, функції управління та інше.
Суб'єкт управління - це структурно-визначені об'єднання людей і керівників, що здійснюють управлінську діяльність та мають для цього повноваження [Бандурка, С. 12-13]
Об'єкт управління – це окремі люди або групи людей, на яких спрямованіні організовані, систематичні, планомірні дії суб'єкта управління. Об'єкт управління можна розглядати в двох аспектах: елементарно-структурному (як сукупність людей, організацій і т.п.), а також функціональному (як поведінка окремих особистостей і груп людей) [Бандурка, С. 12-13].
Мета (ціль) - прогнозування, передбачення результату (наслідків) діяльності. В умовному розумінні терміну ціль в управлінні – це стан системи, в який треба перевести її в наслідку впливу органу управління.
Якість підготовки спеціалістів, здатних використовувати досягнення науки і техніки, брати участь у розробці і здійсненні заходів соціально-економічного характеру, залежить від роботи кожного навчального закладу, стилю керівництва процесом навчання і виховання.
Перед вищою і середньою школою стоїть завдання: уважно і своєчасно реагувати на потреби виробництва, науки і культури, забезпечувати висококваліфікованими спеціалістами, які б поєднували високу наукову і професійну підготовку, економічну культуру, навички здорового способу життя та навички організаторської і управлінської діяльності.
Розв'язування цих завдань здійснюється системою освіти та її підсистемами (вищої і середньої спеціальної освіти, загальної середньої та професійної освіти, дошкільного виховання) [Касьяненко, С.290-291].
Схема 1.1
Система управління освітою
Принципами управління освітою України визначаємо загальноприйняті принципи управління з врахуванням специфіки галузі:
Перехід від державного до державно-громадського управління;
Демократизація і децентралізація управління;
Системність, комплексність, оперативність;
Персональна відповідальність та плідна співпраця;
Об'єктивність і крнкретність;
Науковість, цілеспрямованість, діловитість;
Прфесійната компетентність;
Самовдосконалення, конкурентноспроможність, саморозвиток;
Вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду [Щербатюк, С.]
Зважаючи на визначення одного з провідних фахівців у сфері менеджменту Євенка Л.І. та дещо уточнюючи його, зазначимо, що стосовно діяльності організацій термін управління використовується в