як функція, як спеціальний вид діяльності в організаціях;

як певна категорія людей, соціальний прошарок тих, кто здійснює роботу з управління;

як спеціальна галузь знань, яка сприяє здійснюванню цієї діяльності [Евенко, С. 5-17].

Так, Мескон М.Х., Альберт М., Хедуорі Ф. вважають управління процесом планування, організації, мотивації та контролю, необхідним для визначення й досягнення цілей організації [Мескон М.Х. С. 31].

Крім того, управління є ефективним і продуктивним досягненням цілей освітнього закладу шляхом планування, організації, керівництва та контролю над організаційними ресурсами.

Виходячи з характеристик управління, проаналізуємо насамперед, що таке організація. Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується задля досягнення спільної мети або цілей [Мескон, С. 31].

Вивченням особливостей управління як спеціального виду діяльності в організації та підготовки людей до її виконання зайнята спеціальна наука – теорія управління організаціями. Вона вивчає закономірності управління організаціями, соціальні чинники, що впливають на її ефективність.

Слід зауважити, що організації мають набір взаємопов'язаних цілей і називаються складними. Вважаємо, що саме до таких організацій належать освітні заклади.

Центральною ланкою системи освіти в Україні є загальна середня освіта, до складу якої входять: середні загальноосвітні школи, школи з поглибленим вивченням окремих предметів, гімназії, ліцеї, вечірні школи, освітні заклади інтернатного типу, спеціальні школи для дітей з вадами у фізичному та психічному розвитку, позашщкільні навчальні заклади [Зайченко І.В., С. 425].

Аналізуючи основи управління освітніми організаціями, слід визначити, що таке заклади середньої освіти як освітні організації та які їхні головні характеристики.

Заклади середньої освіти – це цілісні соціальні утворення, які мають сппеціальну структуру й виконують специфічні функції в суспільстві (навчання, виховання й розвиток підростаючої особистості). До головних характеристик закладів середньої освіти слід віднести такі:

а) відкритість систем, що постійно реагують на зміни, які відбуваються в соціальному середовищі;

б) швидка адаптація до нових підходів у суспільному розвитку та тронсформування їх у новий зміст навчання, нові освітні та інформаційні технології, нові стратегії взаємодії між учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, нові психологічні характеристики учасників такої взаємодії;

в) розвиток відповідно до соціальних змін, постійне навчання, для якого характерні: стратегічне мислення та бачення майбутнього; сильна корпоратитвна структура; командний принцип роботи та вільний обмін інформацією;

г) функціонування освітніх закладів на засадах гуманістичного управління з урахуванням специфіки діяльності (навчання, виховання й розвиток підростаючої особистості) [Карамушка, С. 104-105].

Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності [Зайченко, С. 425].

Об'єктом дослідження науки управління школою є процеси управління різними видами діяльності, які здійснюються в школі відповідно до змісту загальних (технологічних) та спеціальних функцій керівників [Пікельна, С. 31].

Головна мета освітньої організації, незалежно від рівня управління, на якому вона функціонує, - забезпечення процесу навчання, виховання і розвитку особистості. Саме величезною складністю своєї місії, унікальністю, неповторністю відрізняються освітні організації від виробничих та комерційних.

Об'єктом управління в освітніх організаціях є насамперед учні. Складність і багатоаспектність об'єкта управління в цілому в освітніх організаціях диференціюється за кількома параметрами:

віковими характеристиками (від 7 до 17 років – на рівні учнів та від 22 до 60-70 років – на рівні вчителів та батьків);

соціальними характеристиками;

статевими характеристиками [Карамушко, С. 112-123].

За свою багатовікову історію людина використовувала для вирішення проблем, що виникають, різні методи. Одним із загальних методів, що використовується в сучасних умовах, є використання накопиченого досвіду. Тобто звернення до рішень, які приймалися раніше в аналогічних чи схожих ситуаціях.

Наступний метод вирішення проблем базується на інтуїції. Людина, яка має певний досвід і теоретичні знання у своїй сфері діяльності, набуває певного внутрішнього відчуття у виборі шляхів, засобів для правильного вирішення проблеми.

Досить вагоме місце в управлінському процесі займає метод „здорового глузду”. Рішення приймається на основі обґрунтованих, послідовних міркувань на змістовному рівні, який витікає із накопиченого професійно-життєвого досвіду.

Сучасною вимогою до прийняття управлінських рішень є використання наукового підходу. Переваги наукового підходу не тільки в тому, що здійснюється вибір справді найкращого рішення, підвищується ефективність управління, ціль досягається точніше з достатньою ступінню гарантованої ймовірності, а й у тому, що одночасно з цим вона досягається з меншими затратами часу і робочих зусиль.

Аналізуючи висвітлене, можна говорити про те, що управлінню взагалі характерні три основні загальні методи (підходи): „здоровий глузд – логіка - наука” [Сінгаєвський С.93].

Основною ознакою управління в соціальних системах є прийняття рішення на основі аналізу й оцінки інформації суб'єктом управління (керівником), інформаційними контурами управління – наявність прямого та зворотнього зв'язку в системах. [Бандурка, Бочарова, землянская С. 6].

Згідно з Файолем А. управління розглядається як серія безперевних взаємопов'язаних дій, що забезпечують успіх функціонування певної організації й системи. Сукупність цих дій, які називають управлінськими функціями і також є окремими процесами, становить сутність управління [Карамушка, С. 105].

Вихідних управлінських функцій, на думку дослідника, є п'ять: планування, організація, розпорядження, координація , контроль.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. подають чотири первинні функції управління: планування; організація; мотивація; контроль. Аналіз сучасної літератури дозволяє виокремити такі функції управління: прогнозування, планування, організація, розпорядження (чи командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікації, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу, навчання персоналу, забезпечення професійної кар'єри працівників, вирішення фінансових питань, представництво, ведення переговорів і заключення угод [1,2,3,4,5].

Специфічною основою змісту фізичної культури як особливої і самостійної галузі культури є раціональна рухова активність людини як фактор її підготовки до життєдіяльності