В теорії управління наголошено на необхідності розуміти різницю між повноваженнями і владою.

Влада – реальна спроможність діяти або можливість впливати на ситуацію [Казмиренко].

Влада – це можливість активно впливати на поведінку інших. Влада може існувати у різних формах. Американці Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. розробили класифікацію влади, якою користуються сучасні фахівці теорії управління, що передбачає п'ять її форм:

влада, що базується на примушенні;

влада, що базується на винагроді;

законна (традиційна) влада;

еталонна влада;

експертна влада [Мескон,...].

Законна влада передбачає вплив на підлеглих через традиції, що склалися в конкретній організації, галузі і базується на законах. Традиція особлива важлива для формальної організації, саме тут її функціонування залежить від готовності підлеглих за традицією визнавати авторитет –законну владу керівника. В системі де традиції дуже сильні, чітко визначені критерії виконання тої чи іншої роботи.

Сутність еталонної влади є вплив за допомогою особистих якостей або здібностей (харизми). Влада експертна відбувається завдяки впливу через розумну віру.

Важливою складовою цієї функції є побудова організаційної структури. Структура системи – це кількість підсистем, компонентів, зв'язків та відносин [Жданова, С. 77].

Схема 1.3

І.3 Модель структури управління системою фізичного виховання

школярів Буковини

Мотивація – це процес спонукання себе та інших до діяльності, для досягнення цілей, особистих або загальних, який відбувається через потреби та заохочення.

Базовим елементом процесу управління визначаємо контроль, як систему спостереження та перевірки відповідності процесу функціонування системи або організації прийнятим управлінським рішенням. За часом здійснення розрізняють: попередній, поточний та заключний контроль.

Заключний контроль дає керівнику інформацію, що необхідна для планування аналогічної діяльності у майбутньому. Заключний контроль виконує одноасно дві функції: отримання інформації про проблеми, що виникають, і врахування їх у майбутніх планах; сприяє мотивації, якщо керівництво пов'зує мотиваційні винагороди з отриманням визначеного результату.

Розглянемо процес контролю, який включає співставлення отриманих результатів з критеріями та прийняття необхідних коректуючих рішень. Після оцінки результатів контролю наступає третій його етап - визначення лінії поведінки керівника. Існують варианти такої поведінки: не вживати додатклвих заходів, запобігання відхилень та зміна критерніїв і стандартів.

У практиці управління системи фізичного виховання розрізняють два види контролю: державний (здійснюється державними керівними органами, від імені держави, з використанням державних повноважень) і громадський (здійснюють громадські утворення) [Жданова, С. 88-89].

Первинні (оперативні) документи обліку (протоколи, картки) оформлюються безпосередньо в ході або після завершення заходів.

Всі вищевизначені функції управління (не зважаючи на суб'єкт і об'єкт управління) мають дві загальні характеристики: потребують прийняття рішень і для всіх потрібна комунікація – обмін інформацією.

Комунікації – тобто обмін інформацією, її змістом, мають місце в усіх основних видах управлінської діяльності. Всі комунікації, що мають місце в управлінні, можна поділити на міжособові та організаційні, які визначаються характером діяльності, побудовою, можливостями системи або організації.

Організаційна комунікації – це обмін інформацією в організаціях в цілому.

Прийняття рішень, як і обмін інформацією – складова частина будь-якої функції управління.

Жданова О.М. класифікує управлінські рішення таким чином: за суб'єктом управління, тобто за ознакою – кому належать управлінське рішення;

за об'єктом управління, тобто кому адресоване рішення;

за терміном дії: довгострокові, короткострокові, разові;

за змістом (рішення можуть бути визначальними, інші - похідними);

за об'єктом та спрямованістю вказівок та рекомендацій, що містяться у рішеннях. Одні містять лише загальну мету або напрямок роботи, інші – конкретизовані і деталізовані;

за ступенем обов'язковості виконання рішення відповідальними особами. Рішення можуть бути категоричними, обов'язковими, що мають силу закону, директиви або наказу, а також рекомендації, що мають зміст поради, побажання.

У практиці раціонального управління процес прийняття управлінських рішень відбувається, виходячи з певних принципів. Згідно з ними, рішення повинні бути повноважними, законними, своєчасними, простими, ясними, логічними, послідовними і лаконічними [Жданова, С. 94].

1.2 Управління фізичним вихованням: історіографія проблеми

Управління як предмет пізнання, що за мету визначає пошук істини, відоме з давніх часів. Китайський мудрець Конфуцій, відвідуючи будь-яку країну або державу, насамперед вивчав, як вона управляється. Поняття „управління” на його думку мало зв'язок з правлінням держави і народом, який через правління треба виховувати. Однак, за Конфуцієм, головною ознакою вдалого правління був високий рівень матеріального забезпечення всього народу, а той, в свою чергу, основою для виховання.

Більш ретельно досліджували проблему управління державою давньогрецькі філософи, які дали поштовх для роздумів філософам всіх на-ступних століть. Практично жоден із великих філософів Давньої Греції не зали-шив без уваги проблему права, а отже, і проблеми держави, влади та управ-ління. Що ж стосується характеру управлін-ня, то, на думку Платона, розумне правління повинно характеризуватися такими чеснотами, як мудрість, мужність, розсудливість і справедливість [Платон С. 207-454]. Аналогічно висловлювався й інший мислитель того часу Аристотель, який відзначав, що добре правління — це „благо” для народу, воно за всіх обставин залежить від дотримання двох умов: одна з них — правильно поставити завдання і кінцеву мету, друга— пошук засобів, завдяки яким цю мету можна досягти.

Співзвучними є погляди учених XVII століття Декарта, Локка, Лейбніца, Руссо, Спінози, інших, які наголошували: держава буде могутньою, якщо керується розумом і спрямовуєть-ся ним, верховна влада тільки в тому ви-падку буде керувати успішно, якщо її „правителі” і „керовані”, діють з позиції загального блага, а тому всі до цього повинні спонукатись [Спиноза, С. 314].

Джон Локк підкреслював важ-ливість освіти і виховання, які дозволяють зрозуміти залежність особистого блага від загального. Учений прибічни-к авдомонізму - природної потреби людей у праці, що є „помірною насо-лодою”, разом з тим він вважав, що виконавча влада — це „природна функ-ція всіх людей”,