Розглянемо структуру підручника „Виховання та навчання в родині і в школі” Єльницького. Розділ підручника на великі частини, першим з яких виступає розділ „Фізичне виховання”, другим – „Душевне виховання”, останнім „Воля та її виховання”.

Підрозділи першої частини визначають завдання фізичного виховання дитини, умови, необхідні для фізичного виховання в родині і в навчальному закладі, охарактеризовано зміст фізичного виховання в дитинстві та підлітковому віці.

Управління фізичним вихованням автор розглядає з точки зору керівництва в умовах навчального закладу, а саме контроль і керівництво роботою вчителя фізичної культури, вихователів та дирекції. Саме тут, Єльницький наголошує на контролі з сторони адміністрації та фахівців за гігієнічним станом приміщень: нормою температури повітря - 14-15° та вологості повітря [Єльницьк, С.22-23].

Для розрахунку норми освітлення кімнат Єльницький пропонує використовувати відношення площі вікон до площі підлоги: кімната достатньо освітлена, якщо відношення не менше 1 до 8 або площа вікон не менше 1/8 площі підлоги.

Неодноразово в роботі підкреслюється важливість купання дітей в відкритих водоймищах: річці або озері. Визначені температурні норми повітря – не нижче 17° та води – не нижче 16°. Проте вимагається не входити в воду після прийняття їжи і не залишатися довго – більше 8-10 хвилин [Єльницьк, С. 25].

Вимоги до місця розташування шкільних приміщень, фарбування класів, облаштування учнівських столів та стола вчителя виокремлені в окремому розділі. Визначаємо важливість розміщення та облаштування залів, коридорів, майданчиків, перелік навчальних посібників та інвентаря для фізичного виховання учнів: „Что касается другихъ принадлежностей школы, имеющихъ отношение къ здоровью детей: посудины съ краномъ для содержания воды, фильтра для очищения, умывальника” [Єльницьк, С. 41].

Підрозділ „Рух” визначає рух як потребу життя організму та обов'язкову умову його розвитку. Цікавим до теми дослідження вважаємо пропозицію педагога проводити спеціалізований комплекс вправ під час складних уроків: арифметики, читання і т.і. прямо в класі, і підкреслюючи думку, висловлену вище, визначаємо пропонування занотовувати та планувати комплекси продовж навчального року [Єльницьк, С.27].

Стосовно фізичних вправ, Єльницький розділяє їх на вільні та на снарядах, проте наголошує на обережному використанні гімнастичних снарядів, адже: „...дабы эти упражнения не переступили за тотъ предел, за которымъ они теряют свою пользу и становятся для нихъ вредными” [Єльницьк, С.32-33].

Метою шкільних фізичних вправ педагог визначав не вивчення учнями акробатичного мистецтва, а, з однієї сторони, відпочинок для учнів, задоволення потреби в русі, а з другої – привчити їх управляти своїм тілом, розвивати незалежність та свободу рухів, укріпляти фізичні сили. Потреби школярів в русі задовільняють прогулянки та екскурсії. На думку автора, недоліком тогочасної школи є відсутність планування прогулянок, спонтаність вибору маршрутів, місць відвідування. Він висловлює думку про скоординоване керівництво прогулянками та екскурсіями, наполягає на визначення обов'язків організаторів, звітну документацію по цьому виду роботи [Єльницьк, С.36-37].

Одночасно з вищевизначеним підручником виходить з друку і праця М. Бунакова „Шкільна справа”.

Неофіційна частина „Педагогічного збірника” за 1914 рік представила увазі спеціалістів роботу О. Бутовського „Освітні властивості тілесних вправ”. Основною умовою впливу фізичних вправ на організм автор визначає кількість і якість рухів. На прикладі програмових умов до стрибка в глибину (зістрибування) та в довжину в школах різних країн Європи (Німеччини, Швеції, Австро-Угорщини, Росії) доведено, що різноманітні способи виконання не завжди виправдано вимогами мінімального зусилля при виконанні роботи та корисного фізіологічного впливу [Бут, С. 330].

Вміння керівника завдати кількість повторень вправ, потрібних для утворення навички та позитивного впливу на організм є професійною вимогою. Якість вправи Бутовський розглядає через визначення форми і характеру руху. За його теорією, форма руху утворюється послідовними положеннями всього тіла та його частин під час виконання. А характер руху залежить від ступеня активності, швидкості, умов виконання – від змін динамічних умов руху. І нарешті, кількість руху вимірюється напруженістю й тривалістю.

Фізичне виховання Російської імперії керувалось лише двома державними органами: Військовим міністерством і Міністерством освіти. Перед першою світовою війною з метою координації діяльності спортивних товариств та поліцейсьго та адміністративного нагляду заснована посада „головного спостерігача” за фізичним розвитком народів імперії та організована канцелярія (1913). В 1914 році створена Тимчасова рада по справам фізичного розвитку народів Російської імперії, в склад якої входили представники міністерств і відомств (в розпоряджені яких знаходились навчальні заклади) і голова Російського олімпійського комітету, представники спортивних товариств та клубів, начальник офіцерської військової фехтувально-гімнастичної школи та лікар [Никифоров Польш, С. 24].

Вивченням особливостей управління як спеціального виду діяльності та підготовки людей до її виконання зайнята спеціальна наука – теорія управління (теорія менеджменту). Вона вивчає закономірності управління, соціальні чинники та умови, які впливають на її ефективність. Першим етапом є розвиток класичного напрямку менеджменту (90-ті рр. ХІХ ст. – 40-ві рр. ХХст.), для якого характерені науковий, раціональний підхід у дослідженні процесів управління. Тут традиційно наголошують на трьох складових: наукове управління, концепція бюрократичних організацій, концепцію адміністративних принципів.

Науковий менеджмент започаткував американський інженер Ф.У. Тейлор. Згодом головні його засади розвинули в своїх роботах Американці Г. Гантон і подружжя Гілберт. Основну увагу в межах цього підходу було приділено проблемам підвищення продуктивності праці за допомогою внесення до процесу управління науково обґрунтованих змін, а саме: розробки стандартних методів виконання роботи для кожного працівника; здійснення попереднього підбору працівників, які мають відповідні здібності; навчання найбільш стандартних методів роботи; забезпечення виконання завдань і