У цей період один з перших російських філологів Є. Славинецький написав книгу «Гражданство обычаев детских», у якій визначив місце фізичного виховання в системі дитячоі освіти, підкресливши при цьому його зв'зок з розумовим і моральним вихованням підростаючого покоління.

Велика увага фізичному вихованню дітей і підлітків приділялась у працях англійського філософа Дж. Локка (1632—1704), французького письменника і філософа Жан Жака Руссо (1712—1778), швейцарського педагога Йоганна Песталоцці (1746—1827). Їхні ідеї стали основою для перших теорій фізичного виховання підростаючого покоління у нашій країні, вплинули на створення національних систем у цій галузі — німецької, шведської, французької, чеської.

У Росії під впливом поглядів філософів-матеріалістів — М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, досліджень М. I. Пирогова, I. М. Сеченова, П. Ф. Лесгафта й інших учених формуються основи сучасної системи фізичного виховання підростаючого покоління.

П. Ф. Лесгафт (1837—1909) гостро критикував системи фізичного виховання у західноєвропейських країнах, вважаючи їх шкідливими для учнів внаслідок невідповідності анатомії молодого організму. Він, по суті, став ініціатором розробки системи, заснованої на всебічному вихованні, що враховує вікові, анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей. Свої погляди на фізичне виховання П. Ф. Лесгафт виклав у працях «Основи теоретичної анатомії», «Сімейне виховання» і «Посібник з фізичної освіти дітей шкільного віку».

Основні положення його системи фізичного виховання такі:

Фізичне виховання є необхідним засобом формування гармонійного розвитку людини за провідної ролі свідомості.

.Система фізичного виховання підпорядкована закономірностям фізіології.

Правильного фізичного розвитку дитини можна досягти тільки застосовуючи науково обгрунтовану систему фізичного виховання, яка базується на природних рухах.

Під час навчання в системі фізичного виховання треба дотримуватись поступовості, послідовності, враховувати вікові особливості.

Розроблена П. Ф. Лесгафтом система фізичного виховання стала основним предметом на курсах керівників фізичних вправ, організованих у 1894 р.

Таким чином, сучасна система фізичного виховання підростаючого покоління має свою історію, започатковану в глибокій давнині.

Діалектико-матеріалістичні основи сучасної системи фізичного виховання молоді формувалися як складові загального процесу виховання, що в поєднанні з інтелектуальним розвитком повинні сприяти гармонійному розвиткові особистості.

3. СТРУКТУРА СИСТЕМИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ

В системі спортивної підготовки підростаючого покоління значне місце підводиться дитячо-юнацьким спортивним школам (ДЮСШ) і спеціалізованим дитячо-юнацьким школам олімпійського резерву (СДЮШОР), до яких належать також спеціалізовані класи в загальноосвітніх школах з різних видів спорту, що мають продовжений день навчання.

Зміст навчально-виховного процесу в ДЮСШ і СДЮШОР базується на нормах і вимогах комплексу ГПО, єдиної спортивної класифікації, а спрямованість процесу навчання визначають положення і програми з видів спорту.

Основні завдання, що визначають зміст навчального процесу, такі:

проведення фізкультурно-оздоровчої, виховної і загальноосвітньої роботи з дітьми і підлітками, ознайомлення їх з основами гігієни і надання медичної допомоги;

поєднання навчання фізичних вправ з трудовим
вихованням;

визначення індивідуальних особливостей учнів для правильного вибору спортивної спеціалізації;

підготовка з учнів громадських інструкторів і спортивних суддів;

проведення серед учнів систематичної роботи з розвитку масової фізичної культури і спорту;

забезпечення розвитку наступності в роботі спортивних шкіл, шкіл-інтернатів спортивного профілю, СДЮШОР, спеціалізованих груп з спортивним ухилом професійно-технічних училищ, шкіл вищої і спортивної майстерності, а також команд майстрів з ігрових видів спорту для виступів у чемпіонатах.

Ці завдання вирішуються в ДЮСШ незалежно від їхньої категорії; СДЮШОР крім того повинні готовити спортсменів високої кваліфікації для поповнення збірних команд країни.

3.1 Організація навчально-тренувального процесу

Періодизація педагогічного впливу зберігається не тільки протягом багаторічного процесу спортивної підготовки, а й у межах одного навчально-тренувального року. При цьому значний вплив справляють біологічні зміни в організмі спортсмена, що відбивається в назві періодів навчально-тренувального процесу — підготовчий, змагальний і перехідний.

При плануванні навчально-тренувального року вчитель (тренер) ставить питання про підвищення спортивної майстерності і фіксування її результатів в певний час. На цей момент учень має досягти спортивної форми — стану оптимальної готовності до вищого досягнення,— яка виробляється в результаті підготовки.

Відомо, що спортивна форма має три фази розвитку: становлення (набуття), стабілізацію і тимчасову втрату. Відповідно до цих фаз навчально-тренувальний рік, а в деяких видах спорту й півріччя, поділяють на три періоди (іноді більше):

Підготовчий, головним завданням якого є підвищення функціональних можливостей організму, для чого застосовують різноманітні засоби тренувального
впливу, а також різноманітний розвиток фізичних якостей і збільшення арсеналу рухових навичок і умінь.

Змагальний, коли фізична підготовка набуває характеру функціональної готовності до найбільших змагальних навантажень. При цьому використовуються всі види підготовки — тактична, фізична, технічна, морально-вольова й психологічна, завдяки чому досягається найвищий рівень готовності всіх систем організму і якостей особистості в комплексі, спрямованих на досягнення високого спортивного результату.

Перехідний, який характеризується передусім зменшенням обсягу спеціальної фізичної підготовки, а основна увага приділяється загальній фізичній підготовці в режимі активного відпочинку. Це означає, що всі заходи мають бути спрямовані на прискорення відновних процесів, тобто на накопичення «надлишкової» енергії для наступного року навчання.

Усі періоди підготовки, як і весь навчально-тренувальний рік, поділяються на цикли (малі й середні), в яких провідну роль відіграють окремі тренувальні заняття (уроки).

Навчально-тренувальний урок на початковому етапі багаторічної спортивної підготовки спрямований в основному на всебічний розвиток фізичних і координаційних здібностей учня і має загально-фізичний напрям. На наступних етапах все більшого значення набувають спеціальні здібності, тому урок стає більш спеціалізованим.

Структура навчально-тренувального уроку не відрізняється від будь-якого іншого уроку фізичного виховання. Так, кожне заняття складається з трьох частин — підготовчої (розминка), основної і заключної. Проте