На етапі початкового навчання рухам, коли формуються передумови оволодіння руховою дією на рівні умінь, доцільно розучування частинами. При цьому засвоюються елементи, окремі фази цілісного руху, для виконання яких не потрібен високий рівень розвитку фізичних здібностей. Обов'язковою умовою є точне виконання руху.

На цьому етапі можна використати велику кількість підвідних вправ спеціальної спрямованості. Так, наприклад, під час навчання техніці бігу вдаються до спеціальної легкоатлетичної вправи — бігу з високим підніманням стегна. До цієї вправи добирають чимало підвідних: піднімання правої (лівої) ноги з підтягуванням носка на себе; охоплення руками коліна і підтягування його до грудей; різке опускання ноги з допомогою рук тощо.

Вправи виконуються на місці, потім під час ходьби, бігу, з використанням орієнтирів і т. п. І лише після того, як усі підвідні вправи будуть виконуватись правильно, переходять до спеціальної вправи — бігу з високим підніманням стегна.

Для навчання ефективному керуванню рухами застосовують принцип раціональності: з багатьох варіантів вирішення рухового завдання правильним буде той, який забезпечує високу точність виконання дії.

Одне рухове завдання вирішується з використанням структурних варіантів, але в підсумку учень через підвідні вправи приходить до найбільш ефективного, правильного руху. Такий підхід не тільки розширює запас рухів, а й учить самостійно вирішувати рухові завдання. Запас рухів, заготовлений на цьому етапі навчання, є вирішальним фактором для подальшого удосконалення координаційних здібностей учнів.

Крім підвідних вправ, застосовують так звані регулятори рухів, які в одному випадку обмежують рух, в іншому вказують його напрямок, а ще в іншому — фіксують увагу й стимулюють зусилля учня.

На початковому етапі навчання рухам важливо гучно і ритмічно супроводжувати рухову дію голосом. Через те що цей етап звичайно припадає на молодший шкільний вік, доцільно проводити заняття в формі гри спрямованої активності, наприклад, на найточніше виконання вправи.

Для наступного етапу навчання рухів характерне цілісне розучування руху, як логічної основи формування рухових навичок, які і є об'єктом вивчення. При цьому широко використовується метод варіативно-змінної вправи, тобто виконання вправи з різних вихідних положень при дотриманні принципу від легкого до важкого і від легкого до важкого через ще більш важке.

Закріплення рухової навички як завершальний етап навчання рухів міцно пов'язаний з розвитком фізичних здібностей. Якщо при великій швидкості виконання або тривалій роботі аеробного характеру структура руху істотно не змінилась, то можна вважати, що сформувалась рухова навичка, яка надалі, при позитивному перенесенні, має сприяти виконанню більш складних рухових завдань.

Сила впливу фізичної вправи і її ефективність залежать від багатьох методичних положень, що пе-редбачають як величину фізичного навантаження, так і тривалість відпочинку між виконанням фізичних вправ. По-різному варіюючи компоненти, можна використовувати фізичні вправи як засіб виховання фізичних здібностей, що, в свою чергу, позитивно впливає на весь процес розвитку організму.

Тривалість виконання та інтенсивність фізичних вправ. Розрізняють п'ять ступенів інтенсивності фізичного навантаження, які оцінюють виходячи з ЧСС (частота скорочень серця) за 1 хв: І (мала інтенсив-ність)— до 130; II (середня інтенсивність) — 130— 154; III (велика інтенсивність) — 155—172; IV (висока інтенсивність) — 173—187; V (максимальна інтенсивність) — 188 і більше. Наприклад, при вихованні швидкості застосовують вправи, які треба виконувати з максимальною швидкістю. Швидкісні вправи належать до роботи максимальної інтенсивності, тривалість якої у кваліфікованих спортсменів не перевищує 20—22 с, а в слабо підготовлених людей — ще менше.

Виховання швидкості в дітей і підлітків відбувається найбільш ефективно при короткочасних навантаженнях протягом 5—6 с з інтервалами відпочинку між ними 60—90 с. При цьому як інтервали відпо чинку, так і тривалість навантаження треба змінювати, щоб запобігти стабілізації досягнутих рівнів розвитку швидкості.

Ця вимога стосується і виховання інших фізичних здібностей. Так, вправи, спрямовані на розвиток сили, треба виконувати в швидкому і помірному темпі, відповідно з малим і середнім обтяженням в межах 20—60 % максимальних зусиль учнів.

При вихованні витривалості застосовують вправи, які виконуються в межах 4—6—8 хв і більше.

Спритність, як правило, є базою для формування техніки рухів. Тому вправи на спритність виконують одними з перших, при цьому не треба доводити організм до втоми.

При вихованні спритності розрізняють три ступені удосконалення.

Перший ступінь — просторова точність руху і координованість рухів; швидкість виконання вправ значення не має. Спритність першого ступеня можна виміряти просторовими мірами.

Другий ступінь — просторова точність і ко-ординованість рухів, які виконуються у стислі строки. Для вимірювання спритності в цьому разі використовують просторові й часові міри.

Третій ступінь — вищий; проявляється в нестандартних умовах. Тут вимоги набагато вищі й визначаються фактором мінливості умов, у яких відбувається дія.

Під час виховання спритності дотримуються такої послідовності: початковий розвиток рухової функції, яка визначає спритність; подальший розвиток функції; максимальний її розвиток з дуже високим темпом.

При вихованні гнучкості тривалість виконання вправ значною мірою залежить від того, на які суглоби припадає навантаження.

Таким чином, тривалість виконання фізичних вправ залежить від інтенсивності фізичного навантаження, а також від індивідуальних і вікових особливостей учнів, реактивності організму щодо навантажень, рівня фізичної підготовленості.

Чергування навантаження й відпочинку під час виконання фізичних вправ. Після закінчення фізичної вправи функціональні зміни в організмі не припиняються. Спочатку настає фаза зниженої працездатності, потім працездатність повертається до вихідного рівня, а після цього перевищує його і, нарешті, в більшості випадків стабілізується на вихідному рівні.

При виконанні вправ під час фази підвищеної працездатності учень має змогу досягти вищих показників у розвитку фізичних