можливі фактори допомагає створенню методів дослідження, що дозволяють оцінити досліджуване явище і на цій основі виробити практичні рекомендації з поліпшення профорієнтаційної роботи з учнями.
Важливий компонент теорії профорієнтації – визначені закономірності. Пошук їх служить загальною метою наукової діяльності. Пізнання закономірностей – це, у кінцевому рахунку, то найголовніше, заради чого зазвичай і починаються наукові дослідження. Знайдені закономірності звичайно виражаються за допомогою понятійного апарата і специфічної мови науки, що відрізняється більшою точністю, виразністю, великими можливостями стикування профорієнтації з поняттями інших наук, і в тому числі з математикою.
Рівень розвитку кожної теорії нерідко визначається складом і якістю принципів, покладених в основу діяльності. Формулюванню принципів профорієнтації приділяється чимало уваги. Однак не можна сказати, що розробка системи принципів профорієнтації довершена: має бути ще багато зроблено для створення стрункої, несуперечливої системи, що задовольняє усі вимоги.
Оскільки об'єктом профорієнтаційної діяльності є процес соціально-професійного самовизначення людини, важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керуються (чи повинні керуватися) дівчата і юнаки, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства.
“Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особистісні потреби в трудовій діяльності, але і принести якнайбільше користі суспільству.
Принцип відповідності обраної професії інтересам, схильностями, здібностями особистості й одночасно потребам суспільства в кадрах визначеної професії виражає зв'язок особистісного і суспільного аспектів вибору професії. За аналогією з відомою думкою не можна жити в суспільстві і бути вільним від суспільства – можна також сказати: не можна вибирати професію, виходячи тільки з власних інтересів і не зважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особистості і суспільства приводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.
Принцип активності у виборі професії характеризує тип діяльності особистості в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил самих учнів у процесі трудової і професійної підготовки, поради батьків і їхній професійний досвід, пошук і читання (по цікавлячій темі) літератури, робота під час практики і багато чого іншого.
Останнім принципом у цій групі є принцип розвитку. Цей принцип відбиває ідею вибору такої професії, що давала би особистості можливість підвищення кваліфікації, збільшення заробітку, у міру росту досвіду і професійної майстерності, можливість активно брати участь у суспільній роботі, задовольняти культурні потреби особистості, потребу в житлі, відпочинку і т.п.” [5;7;8]
“У професійній орієнтації є група принципів, тісно пов’язаних (і багато в чому пересічними) із загальпедагогічними принципами. Це наступні принципи:
Зв'язок профорієнтації з життям, працею, практикою, що передбачає надання допомоги людині у виборі його майбутньої професії в органічній єдності з потребами народного господарства в кваліфікованих кадрах.
Зв'язок профорієнтації з трудовою підготовкою школярів – це принцип, що передбачає гарну постановку трудового виховання і навчання. У відриві від трудової підготовки профорієнтація здобуває риси абстрактності, відірваності від практики, від загальних завдань трудового і професійного становлення особистості;
Систематичність і наступність у профорієнтації забезпечує профорієнтаційна робота з 1 по 11 класи за умови обов'язкової наступності цієї роботи з класу в клас.
взаємозв'язок школи, родини, базового підприємства, середніх професійних навчальних закладів і громадськості в профорієнтації учнів передбачає тісний контакт по наданню допомоги молодим людям у виборі професії. При цьому передбачається посилення цілеспрямованості і координації в спільній діяльності;
характер профорієнтації полягає в необхідності здійснення профорієнтаційної роботи відповідно до завдань формування гармонічної особистості, у єдності трудового, економічного морального, естетичного, правового і фізичного виховання;
взаємозв'язок діагностичного і виховного підходів до проведення профорієнтаційної роботи - принцип, що припускає неприпустимість протиставлення одного підходу іншому. Кожний з них вирішує свої завдання.
диференційований і індивідуальний підхід до учнів у залежності від віку і рівня сформованості їхніх професійних інтересів, від розходжень у ціннісних орієнтаціях і життєвих планах, від рівня успішності. Диференціація учнів по групах дозволяє точніше визначати їхні засоби впливу, що будучи ефективними в одній групі можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює умови для реалізації індивідуального підходу;
оптимальне сполучення масових, групових і індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями і їхній батьками, що затверджують необхідність використання різних форм, відходу від традиційно використовуваних одних тільки масових форм, посилення уваги до збалансованого сполучення усіх форм роботи;
відповідність змісту форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам району (міста, регіону) у кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації” [2;3].
Таким чином, у теорії профорієнтації існують і загальпедагогічні принципи і специфічні принципи, що характеризують профориентаційну діяльність як суспільне явище.
1.3 Методологія профорієнтації.
“Під методологією професійної орієнтації мають на увазі вчення про основні положення, структуру і методи дослідження наукових проблем профорієнтаційного самовизначення й удосконалюванні практичних методів впливу на молодь з метою оптимізації інтересів особистості і суспільства в питаннях вибору професії” [10].
До основних положень, що роблять істотний вплив на постановку всієї профорієнтаційної роботи відносяться ідеї концептуального характеру. Одна з них - ідея організації профорієнтаційної роботи, заснованої на діагностичному дослідженні особистості, ретельному врахуванні інтересів і здібностей, необхідних для правильного вибору професії. Ця ідея була поширена до середини 30-х років і називалася “діагностична концепція”. Тут широко використовувалися тести. Недосконалість цих тестів, їхнє неправильне використання, а також ряд інших причин привели до того, що ідея діагностичного дослідження була замінена іншою, так званою “виховною концепцією”. Остання нерідко протиставлялася першій як єдино правильна, Однак і тоді вже було ясно, що і діагностика і виховання - однаково важливі