Професійна адаптація - найважливіший етап процесу професійного самовизначення людини. На цьому етапі виявляються недоліки попередньої професійної орієнтації і професійної підготовки, здійснюється процес формування нових установок, потреб, інтересів у сфері діяльності і, нарешті, виявляється, наскільки життєві плани виявилися реальними. Тому адаптація є своєрідним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи з молоддю.

Професійна адаптація - це “процес пристосування учнів до майбутньої професії в загальноосвітніх школах, профтехучилищах, технікумах, вузах і т.д. до умов їхньої професійної діяльності в результаті чого відбувається закріплення кадрів у народному господарстві” [5].

Багато дослідників вважають, що процес професійної адаптації починається безпосередньо на виробництві, інші стверджують, що початки цього процесу закладаються ще в школі, і підрозділяють його на чотири періоди: підготовка до праці в школі, вибір професії, професійна підготовка, початок трудової діяльності.

Під професійною адаптацією розуміють також “соціально-економічний процес пристосування людини до освоюваної професії”[24].

У процесі адаптації відбувається активне включення особистості в ту чи іншу соціальну, професійну групу, засвоєння соціально-психологічних відносин у цій групі.

Отже, у професійній адаптації можна виділити дві взаємозалежні сторони: професійну і соціально - психологічну.

“Професійна адаптація містить у собі оволодіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, умінням швидко орієнтуватися в різних виробничих ситуаціях, контролювати і програмувати свої дії” [5;18].

“Соціально-психологічна адаптація полягає в пристосуванні молодого працівника до правил поведінки, що діє в конкретній соціально-професійній групі. Сюди входить ознайомлення з цілями і завданнями колективу, його традиціями, відносинами між керівниками і підлеглими і т.д.” [18].

У процесі пристосування до трудового колективу можна виділити три стадії:

2.6. Професійне виховання учнів.

“У процесі професійного становлення майбутнього кваліфікованого робітника можна виділити три чітко виражених періоди:

1. Період надходження в професійний навчальний заклад (професійна орієнтація в школі, мотивований вибір старшокласниками тієї чи іншої професії, професійне навчання).

2. Період навчання в професійному навчальному закладі (оволодіння відповідними теоретичними знаннями, практичними уміннями і навичками, попередня апробація правильності вибору, розвиток професійних здібностей).

3. Початок трудової діяльності (професійна адаптація в період проходження виробничої практики, закріплення і розвиток отриманих у школі, профтехучилищі, технікумі, вузі умінь і навичок, придбання досвіду роботи, остаточне ствердження в обраній професії)” [5].

Робота з вирішення завдань, що стоять на кожному з цих етапів, і складає сутність процесу професійного виховання.

Усі форми професійного виховання можна об'єднати в три групи: індивідуальні, групові, масові.

Методи професійного виховання можна також об'єднати в три групи: методи формування свідомості особистості; методи організації діяльності і формування досвіду суспільного поводження; методи стимулювання поводження і діяльності.

2.7 Взаємозв'язок школи і родини в профорієнтації.

Школа, родина і громадськість формують дитину як майбутнього активного члена суспільства. Більш того, особистість дитини формується під впливом суспільних відносин, у яких безпосередньо протікають його життя і діяльність. На рівень трудової підготовки дітей значний вплив роблять умови сімейного виховання.

Проблемі трудового виховання дітей у родині велику увагу приділяв видатний радянський педагог А. С. Макаренко. У статті “Виховання в праці” він докладно аналізує зміст і значення трудового виховання в родині: “Перше, про що особливо повинні пам'ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового суспільства, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки вона у змозі буде брати участь у суспільній діяльності, наскільки вона буде до цього підготовлена. Від цього буде залежати її добробут, матеріальний рівень її життя”[14].

У рамках родини неможливо дати дитині таке трудове виховання, що зазвичай називають кваліфікацією. Кваліфікацію молоді люди одержують на заводі, у школі, в установах, на курсах. Але батьки не повинні думати, що сімейне виховання не робить ніякого впливу на одержання кваліфікації. Навпаки, саме сімейне виховання має головне значення для майбутньої кваліфікації людини. А. С. Макаренко писав: “Та дитина, що одержала у родині правильне трудове виховання, та й надалі, з великим успіхом буде проходити і свою спеціальну підготовку” [14].

Ідеї, висловлені видатним радянським педагогом, актуальні і в наш час. Трудове виховання в родині повинне починатися в ранньому віці і носити ігровий характер. З віком трудові доручення повинні ускладнюватися і відокремлюватися від гри. Однак не можна завантажувати дитини великою кількістю роботи. Праця для дітей повинна бути посильною. Систематично, терпляче, з огляду на вікові й індивідуальні особливості дитини, батьки повинні привчати її як до фізичної, так і розумової діяльності.

Часто трапляється, що задоволеність батьків своєю професією може стати достатнім стимулом для дітей, для їх бажання ознайомитися з нею, а надалі і вибрати її. Тому батьки повинні частіше розповідати дітям про свою працю і її суспільне значення. У той же час неприпустимо, щоб батьки зловживали своїмсуб'єктивним відношенням до деяких професій і передавали його дітям. Тобто батьки покликані допомогти дітям краще розібратися в їхніх схильностях і можливостях і визначити їхній професійний життєвий шлях.

Важливою ланкою в системі профорієнтації учнів є робота школи з батьками. Практика показує, що батьки зазвичай беруть активну участь у визначенні життєвих і професійних планів своїх дітей. Разом з тим питання вибору професії і визначення шляхів утворення представляють важку задачу як для самих учнів, так і для їхніх батьків. Поради останніх часто не відповідають реальним потребам різних областей народного господарства в кадрах. Не завжди батьки знають і об'єктивно оцінюють інтереси і здібності дітей.