ШКІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК ГАЛИЧИНИ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ ЯК ЗАСІБ РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПРО ПРИРОДУ

Гострота екологічної кризи, що набула сьогодні загальнопланетарного характеру, вимагає від суспільства і кожної особистості зокрема збереження та покращення стану навколишнього середовища, зумовлює об’єктивну потребу в підвищенні екологічної культури населення, підготовці підростаючого покоління до гармонійного співіснування з природою, раціонального використання та відтворення її багатств, збереження навколишнього природного середовища. Дані ідеї знаходять відображення у меті освіти в Україні, що підтверджено у Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.), Законі України “Про загальну середню освіту”, проекті Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні, Концепції загальної середньої освіти, Концепції національного виховання, Концепції громадянського виховання особистості в умовах української державності. В останньому документі зазначено, що “громадянська зрілість підростаючого покоління виявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, виробленні вміння співіснувати з природою, в нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища” [5, 10].

У системі екологічної освіти і виховання важливе місце займає початкова школа. Саме цей період у житті молодших школярів є важливим для усвідомлення себе як невід’ємної частки живої природи, своєї ролі та значущості у збереженні цілісності та охороні навколишнього природного середовища [12, 1].

Останнім часом розвитку загальних положень та окремим аспектам екологічної освіти і виховання молодших школярів присвячено ряд психолого-педагогічних праць, в яких автори дали методологічне трактування ряду теоретичних положень екологічної освіти, зробили значний внесок у розробку її мети, завдань і принципів, визначили шляхи реалізації змісту екологічної освіти (А.М.Галєєва, А.Н.Захлєбний, І.Д.Звєрєв, І.Т.Суравегіна), розробили загальні підходи до відбору змісту, форм і методів екологічної освіти учнів початкової школи (М.М.Вересов, Є.О.Гріньова, Л.Г.Салєєва, Т.І.Тарасова), здійснили систематизацію екологічних знань, їх адаптацію до умов загальноосвітньої школи першого ступеня (Н.С.Коваль, Л.К.Нарочна, А.А.Плешаков).

Велика кількість сучасних наукових досліджень присвячена проблемам формування екологічної грамотності молодших школярів (Д.І.Мельник), естетичного ставлення до природи (С.І.Жупанін, Л.М.Міненко, Г.С.Тарасенко), емоційно-ціннісного ставлення школярів до навколишнього середовища на уроках малювання та музики (Л.П.Печко), стимулювання екологічної активності учнів початкових класів на уроках мови та читання (Г.П.Волошина), екологічного виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів (Л.В.Шаповал), формування цілісності знань школярів про живу природу (А.В.Степанюк) та природничих понять в учнів початкових класів (О.М.Варакута). Як бачимо, проблемам екологічної освіти і виховання молодших школярів присвячена значна частина психолого-педагогічних досліджень. Однак у них не знайшла достатнього висвітлення проблема використання у практиці роботи шкіл підручника як засобу навчання молодших школярів природознавства, його вплив на формування екологічної культури учнів початкових класів. Тому метою даної статті є розкриття виховного потенціалу навчальної книжки, її використання у практиці шкіл Галичини міжвоєнної доби для навчання молодших школярів “науки про природу”.

Сьогодні, як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень, пріоритети початкової екологічної освіти спрямовані на становлення емоційно-ціннісної сфери відносин дитини з природою, розвиток морально-етичного ставлення до довкілля та формування інтересу до екологічних проблем, які узгоджуються зі становленням загально-пізнавальних та навчальних процесів, сенсорних еталонів та ціннісних орієнтацій [6, 9]. Важлива роль у даному напрямі належить природничим дисциплінам, які повинні бути наповнені екологічним змістом, відповідати специфіці екологічної проблематики та віковим особливостям молодшого шкільного віку.

Разом з тим, ефективність екологічної освіти і виховання залежить від систематичності проведення даної роботи як у навчальний, так і в позаурочний час. Тому що саме у процесі навчання, гри, суспільно корисної праці школяр оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює норми поведінки та ціннісні орієнтації по відношенню до природи, набуває практичних умінь та навичок по збереженню природного середовища [3, 11]. Завдяки чому у дітей формується відповідальне і бережливе ставлення до природи, розвивається емоційно-ціннісне ставлення до неї, виховуються кращі моральні якості: гуманність, прагнення бути корисним суспільству, зробити і свій внесок у справу збереження і покращення оточуючого природного середовища.

Про взаємозв’язок і взаємообумовленість навчання і виховання, їх вплив на формування особистості молодшого школяра вказували і галицькі педагоги, які наголошували, що “навчальною метою школи не є дати чоловікови якнайбільше знання, але допомогти йому доробитися внутрішньої культури... . Реформатори шкільництва прямують до того, щоби допомогти людині доробитися внутрішньої культури вже на шкільній лавці, а до цього вживають в першій мірі шкільної науки як засобу...” [1, 295]. Адже, як зазначалося у статті 11 Закону про устрій шкільництва (1932р.), “народня школа має за завдання дати на висоті, що відповідає вікові й розвиткові дитини, потрібні загалові громадян однакові основи виховання й загальної освіти, а також суспільно-громадянське підготування з увагою до потреб господарського життя” [10, 33].

У школах Галичини міжвоєнної доби молодші школярі “науку про природу” вивчали на уроках, під час проведення “прогульок”, шкільних свят, влаштування “шкільних музейчиків”, закладання і ведення “природничих збірок”, шкільних альбомів, читання дитячих часописів, “доповняючої лєктури” з обсягу природи, праці посильної для дітей, на пришкільній ділянці. Разом з тим, дані форми навчання сприяли не тільки оволодінню молодшими школярами певною сумою знань, але й формуванню екологічної культури учнів. Так, згідно з “Програмою в народних школах третього ступеня для дітей української національності” “...ділянки знання природи й географії мають безперечно загальнолюдський характер. Одначе й навчання тих предметів має важний вплив на виховання характерів, а також будить у молоді погляди й національно-громадянські почуття...” [9,