Останній підручник “поручений до вжитку” у народних школах із українською мовою навчання, розпорядженням Міністерства Освіти у Варшаві від 12 липня 1928 року (ч.10571/28). Підручник містить оповідання з життя тварин та описи рослин, а також вірші, які взяті з дитячих часописів та таких авторів, як Я.Вільшенко, Б.Лепкий, М.Магир, М.Кокольський, І.Франко та ін.
Разом з тим, як вказує галицький педагог Михайло Таранько, “по вимогам новітньої педагогіки – шкільний підручник не становить у шкільній науці замкненої для себе цілості. Він є лиш провідником, більше чи менше зложеним, для згруповання певних засадничих відомостей у обсягу даного предмету науки, а його повну знайомість дає щойно відповідна лектура з тої ділянки знання... . Природничі науки вимагають спеціяльної лектури” [11, 154].
Таким чином, не маючи достатньої кількості шкільних підручників з природознавства, належне місце у навчанні та вихованні молодших школярів Галичини займала “доповняюча лектура”. І, як зазначала Наталія Дорошенко, “...до відділу природознавства (наука про природу) треба добирати такі книжки, щоб читач самостійно міг ознайомитися з природою в широкому розумінні (земля, її історія та життя, ростини, звірячий світ, людина), щоб міг пізнати її явища, закони. Такі книжки повинні бути з образками, в них повинні бути приклади й покази досвідів чи спостережень над тими явищами, яких не можна пізнати з самого опису” [4, 217].
Як бачимо, у зв’язку з тим, що у початковій школі Галичини міжвоєнної доби існувала гостра потреба у шкільних підручниках із “науки про природу”, галицькі педагоги і вчителі-практики не тільки наголошували на обов’язковість додаткової літератури з галузі природознавства, але й використовували “доповняючу лектуру” у навчально-виховному процесі як засіб навчання і виховання молодших школярів.
Отже, виходячи із завдань розширення знань молодших школярів із “науки про природу” та визначення виховного потенціалу підручників Галичини міжвоєнної доби, можемо зробити висновок, що вони мали на меті: сприяти оволодінню та розширенню знань учнів про взаємозв’язок природи й суспільства; виробляти у дітей потребу у спілкуванні з природою; створювати умови для оволодіння молодшими школярами вміннями і навичками правильної поведінки у природі, діяльності по охороні навколишнього природного середовища.
Таким чином, підручники Галичини міжвоєнного періоду були спрямовані на розширення знань дітей про процеси і явища навколишнього природного середовища, виховання у них відповідального і бережливого ставлення до природи, любові до неї, а отже, формування екологічної культури молодших школярів. Підручники природничого спрямування не втратили цінності й сьогодні, адже навчання і екологічне виховання дітей засобами книжки є важливим у сучасній загальноосвітній школі.
Література
1. Біланюк П. Не лише вчимо, але й виховуємо // Рідна школа. – 1936. – Ч.20. – С.293-296.
2. Біленький Я. Голод книжки (найважніша сучасна виховна проблєма) // Українська школа. – 1933. – Ч.1-2. – С.1-7.
3. Волкова А.С. Екологічне виховання школярів. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1985. – 46с.
4. Дорошенко Н. Про комплєктування читальняних бібліотек // Життя і знання. – 1934. – Ч.7-8. – С.217-218.
5. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. – 2000. – №3. – С.7-13.
6. Мельник Д.І. Формування екологічної грамотності молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01/ Інститут педагогіки АПН України. – К., 1996. – 23с.
7. Наука природи в народніх школах // Учитель. – 1923. – Ч.2.– С.34-38.
8. Петрів Д., Петровова І. Зразкові лєкції природи в ІІІ клясі в 1, 2, 3, 4, 5, 6, і 7-ми клясових вселюдних школах. – Львів, 1925. – 62с.
9. Програми <в народних школах третього ступеня для дітей української національності> // Шлях виховання й навчання. – 1934. – Кн.1. – С.7-31.
10. Реформа шкільництва в Польщі (Новий закон про устрій шкільництва, ухвалений у Соймі дня 26 лютого 1932р.) // Шлях виховання й навчання. – 1932. – Кн.1. – С.31-42.
11. Таранько М. Українська лектура з обсягу природи в народній школі // Шлях виховання й навчання. – 1932. – Кн.3. – С.154-160.
12. Шаповал Л.В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01/ Інститут проблем виховання АПН України. – К., 1999. – 16с.
13. Ющишин І. Середовище й програми навчання в народніх школах // Методика і шкільна практика: Додаток до часопису “Шлях виховання й навчання”. – 1933. – С.159-182.
14. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф.179. – Оп.1. – Спр.562. – 159арк.
15. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф.206. – Оп.1. – Спр.60. – 82арк.
16. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф.206. – Оп.1. – Спр.164. – 57арк.