весняна прогулька з дітьми І кляси й використання досвідів” писав: “ В найближчім окруженні школи вибираємо типових представників ростинного й птичого світу, які постійно обсервуємо й на основі тих обсервацій роблять діти висновки й заключення. Звичайно вибираю ниву з озимим і ярим збіжам, горох, бараболі та дерева: верби, яблінки, вишні, липи, дуби; цвіти: братчики, нарцизи, георгінії; пташки: горобчик, ластівка, бузько (життя в гніздах); насікомі: пчоли, мурашки, мотилі, хрущі і т.п.; підглядаємо кільчення, коріння, розмножування з насіння й відкладів, ріст, цвіт, овоч (час від посіву до кільчення, від кільчення до цвіту, дозріваннє і т.п.). Це підглядання дає багато матеріялу для розмов, до висказування самостійних думок... та вщіплює любов до рідної природи – краю” [5, 196]. Як бачимо, організація та проведення “прогульок” сприяли оволодінню молодшими школярами знаннями про навколишнє середовище та його охорону, вплив природи на життя людини, практичними уміннями і навичками бережливого і відповідального ставлення до об’єктів живої природи, а отже, природоохоронному вихованню та формуванню особистості учня в цілому.
Галицькі педагоги міжвоєнного періоду наголошували на тому, що природоохоронне виховання особистості передбачає органічну єдність наукових природничих знань з чуттєвим сприйняттям навколишнього природного середовища. Така єдність досягається за умови раціонального пізнання природи, розвитку почуттєвої сфери, а головне – організації практичної діяльності молодших школярів з охорони природи. Адже “виховання через працю, – зазначала видатний педагог Софія Русова, – є вихованням волі й активної творчості; воно соціалізує дитину, підготовляє до громадської гуртової праці. ...таке виховання має позитивне індивідуальне й соціяльне значіння” [14, 135].
Велика роль у даному напрямі належала вчителю, який обов’язково повинен був “пробуджувати у дітей відповідальне ставлення до природи, вживати “свойого впливу, щоб школярі... позакладали в себе кожний шкілку деревець. З виховного огляду такі індивідуальні шкілки мають чималий вплив на школяра, бо він… з відповідальности піклуватись-ме нею, а через це й цінити-ме її, знаючи, що вона його власна. ...Заохочуймо також дітей до саджання порічок та малин у городах. З них і овоч і сок просте ліком для людини” [8, 24]. Про виховне значення праці у природі для формування природоохоронної культури учнів знаходимо і у статті Т.Когут “Практичні праці в світлі нових програмів”. В ній автор зазначає: “…щоб молодь зрозуміла краще ціль практичної праці, треба зв’язувати її тісно з життям довкілля, з накою й розвагами дітей. Треба розбуджувати зацікавлення в дитини до дійсного довкільного життя, до власних потреб, потреб школи й середовища. Таким чином треба розвивати в дітях систематично змилування до праці з конкретними завданнями. ...треба видвигнути в природний спосіб ті роди праць, що мають найбільше значення в середовищі, що знання їх необхідне учням, як мешканцям рідної околиці…” [7, 56].
Крім виховного значення, праця у природі мала й навчальне навантаження, під час якої діти мали змогу отримувати природничі знання та вказівки, як вести себе у навколишньому середовищі, як охороняти об’єкти природи. Так, Володимир Хронович зазначав: “як тілки розпочнеться наука веду підчас лєкції практичних занять діти старших річників у шкільний город. ...Лєкцію розпочинаю в клясі й там заповідаю дітям наперед що будемо робити й нащо це робиться. ...В клясі рівнож переводжу розподіл праці, який залежний вже від скількости дівчат і хлопців” [15, 93].
Стосовно організації та проведення практичної праці у природі, то згідно з “Пляном виховної праці в школі” природоохоронна діяльність передбачала: “щеплення дерев і очкування; ...попри дорогу садити дерева: липи, акації на мід, полеві дороги щепами; нищення будяків; ...чистити сади з сухого галуззя і вовків, з хробів; ...цвітами обсадити громадські будинки, читальню... . А найважніше – шкільний город і сад, щоб був взірцевий. Обгородження направити, сад вичистити, кожне вільне місце засадити овочевими деревами...” [1, 129].
Як бачимо, під час проведення практичної праці молодших школярів у природі вчитель спрямовував їх діяльність на оволодіння ними знаннями про взаємозв’язок навколишнього середовища і людини, потреби в його охороні, уміннями та навичками бережливого і відповідального ставлення до природи, сприяв природоохоронному вихованню учнів.
Таким чином, природоохоронне виховання молодших школярів у Галичині міжвоєнного періоду здійснювалось під час організації та проведення уроків з “науки про природу”, природничих “прогульок”, а також посильної праці дітей у навколишньому природному середовищі, що сприяло формуванню екологічної культури учнів. Проблема природоохоронного виховання особистості є актуальною і в сучасній загальноосвітній школі.
Література
1. Б.З. Плян виховної праці в школі // Методика і шкільна практика: Додаток до “Учительського слова”. – 1935. – С. 119-120; С. 128-131
2. Біланюк П. Не лише вчимо, але й виховуємо // Рідна школа. – 1936. – Ч. 20. – С. 293-296
3. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К.: Райдуга, 1994. – 62с.
4. Домбровський А. Кілька завваг про навчання природи в народній школі // Шлях виховання й навчання. – 1935. – Ч. 5. – С. 238-239
5. Домбровський А. Перша весняна прогулька з дітьми І кляси й використання досвідів // Шлях виховання й навчання. – 1930. – Ч. 6. – С. 195-201
6. Завгородня Т.К. Підготовка вчителів для української народної школи Галичини (1919-1939 роки). – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – 134с.
7. Когут Т. Практичні праці в світлі нових програмів // Методика і шкільна практика: Додаток до “Учительського слова”. – 1934. – С. 55-59
8. Кочержук І. Вчитель-садівник // Методика і шкільна практика: Додаток до “Учительського слова”. –