м. Івано - Франківськ

УЧНІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Широке залучення народу до управління справами держави потребує підготовки до активної громадської діяльності в незалежній Україні якомога більшої кількості молодих людей. Надзвичайно важливу роль у процесі становлення особистості відіграє школа і, зокрема, участь дітей в учнівському самоврядуванні.

У сучасній педагогічній науці проблеми учнівського самоуправління розглянуто в різних аспектах: вивчено механізми виникнення й розвитку самовря-дування як результату управління вихованням дітей у колективі (І. Козлов, В. Коротов, Б. Ліхачов, Г. Цибулько); узагальнено досвід учнівського самоврядування, різноманітність форм його організації (С. Білоусов, М. Красовицький, М. Приходько, М. Сметанський), проблеми учнівського самоврядування у вітчизняній педагогічній теорії й практиці (В. Бобрицька, Б. Набока, Л. Тищенко).

Питання учнівського самоврядування завжди цікавило педагогів. Воно пройшло складний шлях становлення й розвитку. Ідеї дитячого самоврядування знаходимо ще у “Школі радості” Вітторіно де Фельтре (епоха Відродження). Вони використовувались в епоху Селянської війни першої половини ХVІ ст. У цей же час німецький вчений В. Троцендорф займався організацією перших “шкільних республік” і залучав своїх учнів до управління школою. Він організовував самоуправління на зразок давньоримської системи.

Наступну спробу запровадження учнівського самоуправління пов’язують з іменем швейцарського педагога Мартіна Планти (1761 р.). Педагог намагався розвивати в учнів семінарії громадські та особисті позитивні якості, запровадити громадський контроль за їх поведінкою, розвивати в дітей почуття справедливості, готувати своїх вихованців до публічних виступів, допомогти їм ознайомитися з державним устроєм римлян та краще зрозуміти їх історію.

Через півстоліття у Швейцарії Ф. Фелленберг зробив нову спробу запровадження учнівського самоуправління: він організував його у промисловій школі для бідних у Хофвілі. Педагог всіляко підтримував ініціативу учнів і був дуже задоволений нововведенням, оскільки діти взяли на себе багато обов'язків, які не були безпосередньо пов’язані з навчанням [2].

Аналіз джерельної бази дає підстави констатувати, що елементи учнівського самоуправління активно використовувалися в діяльності братських шкіл. Коріння його сягає глибинної демократичної традиції українського народу: князівська влада в часи Київської Русі була обмежена волевиявленням громади; гетьманська посада на Україні була виборною і гетьман мав великі повноваження, проте не вирішував нічого без “воєнної ради” [4, 302]. Аналіз статутів братських шкіл свідчить про демократичні та самоврядні тенденції в їх діяльності. Дані навчальні заклади готували дітей до участі в громадському житті через виконання певних обов’язків на різних виборних посадах.

Елементи учнівського самоуправління простежуються в шкільництві Запорізької Січі. В січових школах панувало “курінне управління”, що є, по суті, учнівським самоуправлінням. Школярі обирали із свого середовища отамана і згодом на власний розсуд або залишали його на цій посаді, або переобирали. Кращі учні старших класів ставали помічниками вчителя, перевіряли підготовку молодших школярів до уроків. На кожний тиждень призначалися чергові, які зобов’язані були замести в класі, затопити піч, стежити за тим, хто заходить до школи і виходить з неї. Чергові також мали вести облік тих, хто погано вчився, порушував дисципліну, непристойно поводився у церкві та на вулиці [11, 9].

У середині ХІХ ст. російський педагог М. Пирогов виробив “Правила про порушення та покарання учнів гімназій Київського навчального округу” і запровадив учнівське самоврядування в Київському навчальному окрузі [14, 120-136]. Відповідно до цих правил, учні мали можливість обговорювати вчинки товаришів, висловлювати власну думку щодо їх поведінки. У практику роботи гімназій педагог ввів товариські суди.

Небувалого розмаху набуло учнівське самоврядування в Америці на рубежі ХІХ-ХХ ст. Воно пов’язане з ім’ям великого педагога Вільсона Джілля, який почав планово запроваджувати “самоуправу” в школах. Американське самоуправління являло собою систему шкільних містечок, держав, республік. За взірець йому слугував американський устрій міста. Головною рисою експерименту Вільсона Джілля було прагнення викладачів залучити дітей до підтримання дисципліни в навчальних закладах [25].

Досвід американських шкіл використовувався в країнах Європи. Палкий прихильник учнівського самоуправління, “практик з педагогічним чуттям”, який знав психологію дитини, противник вільного виховання, Ф. Ферстер, написав низку праць з педагогіки: “Школа і характер”, “Авторитет і дружба” та ін., в яких обгрунтував виховний принцип _“любов і дисципліна”. Ф. Ферстер старався новими методами підтримувати стару дисципліну, перекласти ці обов’язки з учителя на самих учнів[25]. Від того часу, як “самоуправа” була рекомендована Ф. Ферстером, вона починає поширюватися у Німеччині.

Як бачимо, на рубежі ХІХ-ХХ ст. учнівське самоврядування швидко поширилося у ряді розвинутих країн світу, але його обсяг і зміст були різними. Більшість тогочасних педагогів мріяли про максимальне розширення функцій учнівського самоврядування, що зрештою й привело до його появи в такій педагогічній новації кінця ХІХ ст. як “нова школа”. Перша “нова школа” була заснована С. Редді в Англії в Абботсгхолмі у 1889 р. Аналогічний заклад був заснований у 1898 р. Г. Літцем у Німеччині, пізніше _Франції, Швейцарії, Австрії.

Українські педагоги високо цінували підвалини правдиво доброї школи, демократичні стосунки між учителями й учнями. Так, С. Русова вважала, що “нова школа потрібна й нам: українцям” [18, 208].

Так, у даний період учнівське самоуправління зароджувалась і в Наддніпрянській Україні, що входила до складу Росії. В умовах Російської імперії самоврядування в навчальних закладах Міністерства народної освіти було неможливим і не спостерігалось жодної спроби його запровадження на офіційному рівні. Окремі педагоги до нього звертались в позашкільній діяльності, а також у закладах, що не підпорядковувались Міністерству народної освіти. Учнівське самоврядування існувало в комерційних училищах, які були у віданні Міністерства фінансів [13, 117].

Події лютневої