Сучасна молодь також характеризується деякими загальними рисами: вона, як правило, більш освічена; володіє новими професіями; прагне до нового способу життя; соціально більш динамічна; активно проходить процес переоцінки цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і політичних ідеалів, моральних норм. Молодим людям властива орієнтація на спілкування всередині саме своєї категорії, що, як уже відзначалось, призводить до розвитку молодіжної субкультури, яка відрізняється специфічною системою цінностей спілкування, праці, споживання, дозвілля тощо.

Виділяють різні типи молоді в залежності від статі, віку, освітнього цензу, сфери професійної зайнятості, культурно-політичних інтересів та ін. У сфері соціального захисту та соціальної роботи до основних проблем молоді можна віднести: вибір і одержання освіти, вступ у трудове життя, формування сім’ї, професійний ріст і просування по службі. В останні десятиліття вони загострилися в зв’язку з розбіжністю фізіологічної (акселерація) і соціальної зрілості. Перехід до ринкової економіки супроводжується обмеженням можливості одержання освіти, вибору професії, оплатою по праці, безробіттям. Молодь практично позбавлена гарантованого права на працю. Багато хто починає трудове життя в скрутних обставинах (низька заробітна плата, відсутність житла, допомоги з боку родичів і т.д.); помітною є відстороненість від прийняття політичних та інших рішень. Соціального захисту та підтримки потребують також молоді люди з відхиленнями та проблемами зі здоров’ям, з девіантною поведінкою, молодіжні об’єднання, молодь призовного віку, молоді жінки, обдарована молодь, сироти та діти, батьки яких позбавлені батьківських прав, біженці, переселенці та ін. Слід пам’ятати, що одним з основних показників рівня розвитку держави і суспільства є стан молоді в країні та місце молодіжної політики у системі цінностей суспільного розвитку.

2.3. Основні поняття, які описують соціальне положення дітей і молоді у суспільстві

У даному розділі вже йшла мова про поняття “формування” як характеристику процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. Спробуємо детальніше розглянути як саме відбувається формування підростаючого покоління у суспільстві. Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – це історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та за-своєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтво-рення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні [54]. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихій-ного впливу на особистість. Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві ви-жити в суспільному потоці криз і революцій – екологічній, енерге-тичній, інформативній, комп’ютерній тощо, оволодіти досвідом стар-ших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси стимулюють не пасив-ну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві. Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному суспільству, а з другого – активно від-творює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних зв’язків, яка закодована у соціальному досвіді людства. Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих по-колінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації. Ідентифікація (лат. identifico – ототожнювати) – це процес ототожнення ін-дивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодіти різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідентифіка-ції: 1. Пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною лю-диною (наприклад, уподібнення одному з батьків у ранньому дитин-стві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на почат-кових етапах соціалізації особистості; 2. Прирахування до певної номінальної соціальної категорії (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв’язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової категорії (порівняно з реаль-ним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселера-цією, “дорослістю”; 3. Зарахування (з відчуттям належності) себе членом певної со-ціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей ме-ханізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини. Інтеріоризація (лат. interior – внутрішній) суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов’язана з пошуками реальних “прикладів для наслідування” та з ха-рактером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Проте особистість, яка повністю конформна по відношенню до суспільних ідеалів та шляхів їх досягнення, може бути такою ж жертвою соціалізації, як і девіант. Соціалізована людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим жит-тєвим обставинам. “Повна” соціалізація, тобто розчинення в соціумі деякої частини молоді, свідчить про відсутність тієї активності, яка до-зволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв’язку з цим болгарський соціолог П.Мітєв вводить спеціальний термін “ювентизація” для опису змін, які вносяться молоддю у суспільні відносини. За своїм змістом ювентизація є специфічним видом творчості, яка породжена новим доступом молоді до соціально-політичної і ціннісної системи суспільства [55]. Отже, залучення молоді до суспільного життя має двосторонній характер: соціалізація як форма прийняття суспільних відносин і ювентизація як форма оновлення суспільства, пов’язана із включенням у його життя молоді. Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації