Інше - Педагогіка
64

та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщи-ни, людей, сім’ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, усвідомлювати своє міс-це в світі, замислюватись над своїм майбутнім. По суті, соціалізація – це процес входження індивіда до різних спільностей, колективів і груп людей на підставі засвоєння норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння. Соціальна діяльність (пізнання, спілкування, гра, навчання, праця) є головним чинником соціалізації. У загальному процесі прилучення індивіда до соціуму і формуванні його соціально-психологічних характеристик доцільно виділити етап первинної соціалізації, який охоплює дві стадії: від народження дитини до початку навчання в школі та від часу вступу до школи до початку соціальної зрілості (вступ до трудового життя, вибір професії). Вторинна соціалізація починається з часу вступу до трудового життя і має кілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально-вікового статусу до іншого [56]. На першій стадії, тобто від народження і до початку навчання у школі, функції соціалізації майже повністю виконує сім’я. Пізніше відчутним стає вплив групи ровесників, дошкільних закладів. Поряд з навчанням, значний виховний вплив на дитину покликана справляти школа. На цьому етапі також поступово посилюється роль власної активності особистості у її соціалізації. На етапі вторинної соціалізації на перший план виходять професійні колективи, об’єднання за інтересами тощо. Соціалізація здійснюється під впливом факторів, які умовно можна поділити на три групи: 1) макрофактори (суспільство, держава, планета, космос); 2) мезофактори (етнокультурні умови, тип поселення, у якому живе і розвивається людина); 3) мікрофактори (сім’я, дитячий садок, школа, позашкільне сере-довище, релігійні установи, товариство однолітків тощо). Усі ці фактори різною мірою впливають на кожну конкретну лю-дину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить насамперед від рівня розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, індивідуальних якостей особистості. Враховуючи багаторівневість структури соціального середовища на макрорівні, особливе значення для соціалізації молоді мають: а) спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життє-діяль-ність на всіх рівнях розвитку потреб, установок, диспозицій особистості; б) умови, які забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (еко-логічних, житлово-побутових); в) умови, які забезпечують самоствердження, самовиявлення особисто-сті на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задово-лення культур-них потреб тощо). Процес входження особистості в етнокультурні відносини, націо-нальну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мезорівні. Об’єднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень за-безпечує: а) освітні орієнтації, властиві для суспільства; б) формування культурних цінностей та їх відповідність загально-людським; в) збереження і відтворення генофонду нації та розвиток її інтелектуаль-ного потенціалу. Мікрорівень – це конкретні умови життя кожної особистості (сім’я, група, колектив), її розвитку в соціально орієнтованих устано-вах, громадських об’єднаннях. Соціалізація особистості на мікрорівні забезпечує: а) продуктивні умови спілкування, як домінуючого виду діяльності молоді; б) формування соціального статусу і репутації особистості; в) розвиток нормативно-ціннісної системи відносин особистості. Крім поняття соціалізації є ще й поняття асоціалізації особистості, зумовлене також як об’єктивними, так і суб’єктивними факто-рами. Наприклад в Україні сьогодні серед таких факторів можна назвати наступні: 1) відхід держави від проблем молоді, тобто відсутність законодавчої основи, насамперед, правового захисту, умов соціальної, психологіч-ної, педагогічної підтримки молоді, оскільки наявність окремих за-конів не дає вагомих результатів через відсутність механізмів реалізації цих законів; 2) недосконалість системи виховних впливів на особистість; 3) підвищення рівня “тривожності” фактично кожної сім’ї, що пов’язано з нестабільною економічною ситуацією у країні. Зрозуміло, що внаслідок дії цілого комплексу об’єктивних та суб’єктивних факторів далеко не кожен індивід зможе пройти шлях успішної соціалізації та зберегти високий рівень активної адаптації протягом усього життя. Тому на усіх трьох рівнях (макро-, мезо-, мікрорівні) соціального середовища повинні існувати певні способи, інструменти, за допомогою яких держава та суспільство покликані надавати допомогу людині у важкій життєвій ситуації, коригувати відхилення у процесі розвитку індивіда, забезпечувати повернення людини до активного суспільного життя тощо. Сукупність цих способів описується наступними поняттями [57, 58]: Соціальна реабілітація – вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, об’єднань громадян та інших соціальних інституцій, спрямованої на здійснення системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод певних категорій населення. Завдання реабілітації – зробити хворого чи людину з обмеженими можливостями (інваліда) спроможними жити у суспільстві. Соціальна допомога (підтримка) – це вид соціальної діяльності уповноважених органів держави, спрямованої на підтримання системи гарантованого державного рівня матеріального забезпечення дітей і молоді та багатодітних сімей з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, складу сім’ї, віку, стану здоров’я, участі в суспільному та іншому виробництві. Соціальна допомога передбачає вироблення навичок самодопомоги, коли особистість самостійно навчиться допомагати собі, розв’язувати проблеми, долати труднощі та невдачі. Соціальне обслуговування – це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, створених для молоді, об’єднань громадян щодо надання безкоштовно чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних засадах різноманітних соціальних послуг з метою задоволення потреб дітей, молоді та ін. Види соціального обслуговування: соціально-психологічна експертиза; консультативно-медична робота; соціальна просвіта; психолого-педагогічна корекція. Соціальний супровід – це робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей, молоді та інших з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальне інспектування – система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75