Інше - Педагогіка
64

кінцевому рахунку. Тим не менше, ми змушені визнати, що ці процеси поки що не мають широкого сприйняття і розуміння в суспільстві. Так, наприклад, протягом останніх років студентами відділення соціальної роботи Ужгородського національного університету за дорученням викладачів проводились експрес-опитування серед населення обласного центру. Як свідчать їх результати, часто респонденти взагалі не мають уявлення про термін “соціальна робота”, або ж тлумачать його наближено, неточно. До найбільш типових варіантів заблудження можемо віднести: 1. Надто узагальнене, аморфне розуміння, коли соціальна робота асоціюється з допомогою людям взагалі, гуманітарною, благодійницькою діяльністю. Вона, як вважається, не потребує підготовки спеціалістів – нею може займатися будь-хто. 2. Фрагментарне розуміння, тобто редукція соціальної роботи до обслуговування якоїсь однієї цільової категорії населення, як, наприклад, матері з дітьми, молодь, люди з обмеженими можливостями, пенсіонери, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тощо. 3. Ототожнення з суміжними дисциплінами, сферами діяльності, зокрема прикладною соціологією (збір статистичних даних, соціологічні дослідження), соціальним забезпеченням (виплата пенсій). 4. Співвіднесення з тим, що сьогодні у соціології, політології, соціальному управлінні прийнято називати “паблик рілейшенз” – зв’язки з громадськістю. Так, соціальну роботу респонденти ставлять в один ряд з агітаційними заходами, діяльністю виборчих комісій, правовою освітою населення та ін. Заради справедливості відзначимо, що й в країнах, де професійна соціальна робота бере свій початок і має тривалу історію, немає чіткого усвідомлення сутності цього феномену. Дослідження громадської думки у США демонструє часом негативне ставлення до соціальних служб, оскільки американці схильні розглядати їх як різновид соціалізму. Соціальних робітників, які працюють з неповнолітніми, часто називають “викрадачами дітей”, асоціюючи їх з працівниками органів опіки і піклування [7]. Британські соціологи наголошують, що соціальна робота не є такою елементарною сферою діяльності, як вважають деякі її прихильники чи критики: “Я хочу допомагати людям”, – каже майбутній соціальний працівник, сповнений добромисних намірів, приходячи на навчання; якби ж це було так просто!” [8]. Спостереження за повсякденною практикою фахівців формує уявлення, що соціальна робота – це “...ведення записів, складання звітів, відвідання зборів, домашні візити, інтерв’ю з клієнтами, телефонні дзвінки агентам громадського і приватного секторів (як то, центр зайнятості чи найближчі сусіди), присутність у суді, ...робота з групами... і т.д. Але для чого це все?” [9]. Це саме стосується й соціального захисту – на сьогодні даний термін теж не має чіткого, однозначного тлумачення. Навіть попри те, що на відміну від соціальної роботи, офіційно впровадженої лише у 1991 р., він не є чимось новим для нашого суспільства. Справді, за радянських часів в Україні існувала універсальна система соціального захисту, яка діяла за принципом від “колиски до могили” і охоплювала усі сфери та етапи суспільного виробництва [10]. Але справа в тому, що ця система розглядала населення як однорідне і, гарантуючи зайнятість і низькі ціни на товари та послуги, безоплатність освіти й медичного обслуговування для кожного, не передбачала якихось спеціально-диференційованих заходів чи індивідуального підходу. Звідси – певна стигматизація тих, хто в силу своїх фізичних, психічних або соціальних особливостей не вписувався у загальну гомогенність. У зв’язку з цим вітчизняний науковець С.О.Горбунова вказує на такі обмеження, притаманні сучасним уявленням про соціальний захист: 1. Це є захист обездолених, тобто тих, хто беззахисний як у соціальному, так і в біологічному відношенні. 2. Соціальний захист функціонально виступає як діяльність, спрямована на забезпечення умов виживання. 3. Виходячи із цільової установки боротьби за виживання, соціальний захист розглядається лише як акт гуманності по відношенню до обездолених і набуває виключно благодійницьку спрямованість. 4. Соціальний захист організовується і протікає в такій соціально-психологічній атмосфері, що виникає система моральної нерівності – нерівності між тими, хто просить і надає благодійність [11]. Звичайно, таке бачення не є прийнятним і має своїм результатом маргіналізацію численних прошарків населення. Інше обмеження у розумінні цього терміну полягає у зведенні його до соціального забезпечення, яке в дійсності є лише складовою соціального захисту. Так, стаття 46 Конституції України проголошує: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом” [12]. Зрозуміло, що при такому трактуванні словосполучення “соціальний захист неповнолітніх” видається безглуздим. Отже, соціальний захист вимагає ширшого тлумачення. Він, як зазначає британський дослідник Дж.Лукас, повинен вийти за межі фінансової підтримки, пенсій та допомог і розвиватись у напрямку підтримки соціальної [13]. Тому відносно неповнолітніх сферами, де їх права та інтереси потребують захисту, мають бути сімейне виховання, освіта, здоров’я, дозвілля тощо, тобто все те, що гарантує добробут і соціальну безпеку дитини. В принципі, подібне бачення склалося у нас фактично, завдячуючи функціональному визначенню соціального захисту, тобто законодавчо окресленим напрямкам діяльності соціальних закладів для дітей та молоді. У 2003 р. законодавство України поповнилось і офіційним тлумаченням, згідно з яким, під соціальним захистом неповнолітніх слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки [14]. Проблема співвідношення вузького і широкого розуміння соціального захисту неповнолітніх типова і для Великої Британії. Тут говорять про дві концепції соціальної опіки над дітьми (child care). Перша з них, традиційна, передбачає забезпечення добробуту підростаючого покоління у сім’ї. Це завдання

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75