словами, усі вищі психічні функції були свого часу зов-нішніми, оскільки виступали соціальними функціями взаємовідносин людей до того, як стали внутрішніми, власне психічними функціями людини. Особистісне становлення людини, за Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно взаємопов’язаних рядів розвитку – природного і соці-ального. Для кожного віку властива своя специфічна соціальна си-туація розвитку, тобто певне співвідношення умов соціального се-редовища і внутрішніх умов формування особистості. Така взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів зумовлює типові психологічні особливості, притаманні людям відповідного віку. Досягну-вши певного віку, дитина, незалежно від особливостей її індивіду-ального розвитку та рівня готовності, потрапляє у визначене даним суспільством становище і тим самим у систему об’єктивних умов, які й визначають характер її життя та діяльності на цьому етапі. Відповідати цим умовам для дитини життєво важливо, оскільки са-ме від цього залежить її емоційне благополуччя. Характер такого становища визначається, з одного боку, об’єктивними потребами суспільства, з іншого – існуючими у цьо-му суспільстві уявленнями про вікові можливості дитини та ідеал її розвитку. Конкретизується це становище для кожного вікового етапу розвитку в особливих взаєминах з оточуючими людьми, в особливій провідній діяльності, у певній системі прав і обов’язків тощо. Інше базове поняття вітчизняної вікової і педагогічної психології – провідний тип діяльності – розкрите у працях О.М.Леонтьєва. Як відзначає вчений, кожному віковому періоду відповідає певний тип діяльності, який впливає на розвиток всіх рис особистості дитини і її пізнавальних можливостей, характерних для даного періоду. У межах цього типу діяльності відбувається формування нової провідної діяльності, яка визначає наступний етап вікового розвитку. Леонтьєв показує, що саме в процесі провідної діяльності дитини виникають нові відносини з соціальним середовищем, новий тип знань і способи їх отримання, що змінює пізнавальну сферу і психологічну структуру особистості. Отже, кожна провідна діяльність сприяє прояву характерних саме для цього віку якісних особливостей або, як їх називають, новоутворень віку, а перехід від однієї провідної діяльності до іншої знаменує собою зміну вікового періоду. Розвиваючи ідеї Л.С.Виготського та опираючись на такі основні критерії, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, новоутворення віку та кризи, Д.Б.Ельконін запропонував найбільш популярну на сьогодні вікову періодизацію розвитку дитини. В цілому вона має такий вигляд (табл. 2.2): Таблиця 2.2 Вікова періодизація психічного розвитку дитини за Д.Б.Ельконіним Новоутворення віку Потреба у спілкуванні. Емоційні відносини
Мова і наочно-дійове мислення
Потреба у суспільно-значимій і суспільно-оцінюваній діяльності
Довільність. Внутрішній план дії. Самоконтроль. Рефлексія.
Стремління до “дорослості”, самооцінка, підпорядкування нормам колективного життя
Світогляд, професійні інтереси Яка сфера психіки переважно розвивається Особистісна (потребово-мотиваційна)
Пізнавальні процеси
Особистісна (потребово-мотиваційна)
Інтелектуально-пізнавальна
Особистісна (потребово-мотиваційна)
Пізнавальна
На що спрямована пізнавальна діяльність На пізнання відносин
На пізнання предмету
На пізнання відносин
На пізнання наукових начал
На пізнання системи відносин у різних ситуаціях
На пізнання професій Провідний тип діяльності Безпосереднє емоційне спілкування
Предметно-маніпулятивна діяльність
Рольова гра
Навчання
Діяльність спілкування у процесі навчання, організованої трудової діяльності
Навчально-професійна
Віковий період Вік немовляти (до 1 року)
Раннє дитинство (1-3 роки)
Дошкільний вік (3-7 років)
Молодший шкільний вік (7-11років)
Середній шкільний або підлітковий вік (11-15 років)
Старший шкільний або ранній юнацький вік (15-17років)
1. Вік немовляти – 0-1 рік. Провідний тип діяльності – безпосереднє емоційне спілкування. Всередині і на його фоні формуються орієнтувальні і сенсомоторно-маніпулятивні дії, тобто дії, які супроводжуються і до певної міри регулюються зоровими, слуховими, м’язово-руховими та іншими відчуттями. Важливим новоутворенням цього віку є формування потреби у спілкуванні з іншими людьми і певне емоційне ставлення до них. 2. Раннє дитинство – 1-3 роки. Провідна діяльність – предметно-маніпулятивна. У ній дитина оволодіває суспільно виробленими способами дій з предметами у співпраці з дорослими. Новоутворенням віку є розвиток мови і наочно-дійового мислення. 3. Дошкільний вік – 3-7 років. Провідна діяльність – рольова гра, у процесі якої дитина оволодіває “фундаментальними смислами людської діяльності”. Тут же формуються такі новоутворення, як стремління до суспільно-значимої і суспільно-оцінюваної діяльності, що характеризує готовність дитини до початкового навчання. 4. Молодший шкільний вік – 7-11 років. Провідна діяльність – навчання. У процесі навчання формується пам’ять, засвоюються знання про явища та предмети навколишньої дійсності і відносини між людьми. Новоутвореннями віку є довільність психічних явищ, внутрішній план дії, рефлексія. 5. Підлітковий вік – 11-15 років. Провідна діяльність – спілкування у системі суспільно-корисної діяльності (навчальної, трудової, громадської тощо). У цьому процесі підліток оволодіває навичками спілкування у різних ситуаціях. Найважливішими новоутвореннями є формування самооцінки, критичне ставлення до оточуючих, стремління до “дорослості” та самостійності і вміння підкорятися нормам колективного життя. 6. Старший шкільний вік – 15-17 років. Провідна діяльність – навчально-професійна, в процесі якої формуються такі новоутворення. Як світогляд, професійні інтереси, самосвідомість, мрії та ідеали [40]. У кожному періоді до того ж виділяють стадії і фази, які не мають однозначних назв. Перехід від одного періоду до наступного здійснюється по діалектичному принципу: у процесі еволюційного розвитку виникають і накопичуються протиріччя між новими потребами і старими можливостями їх задоволення, що призводить до стрибка, тобто появи нового періоду, причому кожний наступний період передбачає більш високий рівень розвитку, ніж попередній. Соціальному педагогу, як і соціальному працівнику, потрібно знати, що перехід від одного періоду до іншого може відбуватися літично (спокійно, плавно) і критично (з кризами). Найбільш гостро проявляються кризи новонародженого, трьох років і криза при переході до підліткового віку. Зупинимось більш детально на характеристиці кожного вікового етапу розвитку