РОЗДІЛ 3 ДОБРОБУТ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ ЯК ВСЕЗАГАЛЬНА ОСНОВА БРИТАНСЬКОЇ МОДЕЛІ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НЕПОВНОЛІТНІХ

3.1. Соціальний захист у розрізі урядової структури Великої Британії

Традиційно у більшості країн Західної Європи сформувалася трирівнева система реалізації державної політики у сфері соціального захисту та соціаль-ного обслуговування населення. Вона включає: 1) державне керівництво, 2) регіона-льне керівництво і 3) керівництво на місцях [59]. Державне керівництво здійснюється міністерством соціального забезпечення, яке управляє практичним і функціональним розвитком соціального обслуговування населення. Міністерство визначає основні пріоритетні напрямки в області соціального забезпечення, провадить розробку найважливіших перетворень, забезпечує їх координацію і втілення в життя. Воно діє у контакті з іншими міністерствами, забезпечуючи в усіх сферах суспільної політики прийняття до уваги цілей державної політики щодо задоволення соціальних потреб населення. Міністерство готує необхідні законопроекти і постанови, вивчає та оцінює процеси розвитку соціального обслуговування населення, забезпечує поширення інформації та передачу досвіду за допомогою проведення аналізів, наукових досліджень і розробок, організації курсів удосконалення для фахівців. Регіональне керівництво здійснюється підрозділами соціального забезпечення, які спрямовують і контролюють реалізацію обслуговування соціальних потреб населення в межах території регіону, розподіляють асигнування на інвестиції, за винятком прямих асигнувань, виділених державою. Регіональні органи влади відповідають за призначення і виплату державних дотацій муніципалітетам і мають право вирішувати окремі конкретні адміністративні питання. За керівництво соціальним обслуговуванням місцевого населення відповідає певний суспільний орган (наприклад, соціальна комісія). Його члени призначаються муніципальною радою, склад якої обирається на загальних місцевих виборах. Муніципальна адміністрація з усіма підрозділами працює під безпосереднім керівництвом суспільного органу. Муніципалітети можуть кооперуватися для спільної організації служб. Невеликі муніципалітети, як правило, звертаються саме до цієї форми організації роботи. Подібна система донедавна існувала і у Великій Британії, але за останні роки в адміністративно-територіальному розподілі державної влади Об’єднаного Королівства відбулися значні зміни. Розглянемо основні з них. Почнемо з того, що уряд Тоні Блера, відданий принципу децентралізації влади, ініціював створення національних законодавчих і виконавчих органів у Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії. Пропозиція центрального уряду була підтримана на місцевих референдумах у 1997-1998 роках, і, таким чином, на сьогодні у Великій Британії поряд з Вестмінстерським Парламентом та Урядом її Величності існують Шотландський Парламент, Національна Асамблея Уельсу й Асамблея Північної Ірландії з власними органами виконавчої влади. У самій Англії формування якогось єдиного урядового утворення не передбачається, оскільки вважається, що потреби регіонів суттєво різняться і не можуть бути уніфікованими. В рамках політичної реформи, національним законодавчим і виконавчим органам були делеговані значні повноваження, які поширюються практично на всі сфери внутрішнього життя даної країни. Так, наприклад, повноваження Шотландського Пар-ламенту охоплюють: 1) охорону здоров’я; 2) освіту і фахову підготовку; 3) місцеве самоврядування; 4) житлову політику; 5) економічний розвиток; 6) численні аспекти цивільного і кримінального права, внутрішніх справ; 7) транспорт; 8) навколишнє середовище; 9) сільське господарство, рибальство і лісове господарство; 10) спорт, культуру і гуманітарні науки. У цих сферах Парламент не залежить від існуючого загальнодержавного законодавства Великої Британії і може доповнювати чи скасовувати його, а також приймати нове. “Зарезервованими” повноваженнями Парламенту та Уряду Великої Британії залишаються: 1) закордонні справи; 2) оборона і національна безпека; 3) загальна економічна і монетарна політика; 4) енергетика; 5)