Інше - Педагогіка
64

результатах дослідження ефективних практичних напрацювань і досвіду роботи, а також думці самих користувачів послуг [63]. Отже, на сьогоднішній день у Великій Британії склалася доволі своєрідна система розробки й реалізації політики у сфері соціального захисту і соціального обслуговування населення. Основними її рисами можемо назвати: гнучкість, динамічність, респонсивність, прозорість і підконтрольність громадськості. Ця система залишається трирівневою, однак, як було з’ясовано, недавні зміни в повній мірі втілили в життя принцип децентралізації та “роздержавлення” соціальної політики, що мало наслідком перерозподіл повноважень у її здійсненні між центром та регіонами на користь останніх. При цьому головна роль у даній системі належить територіальним громадам, тобто акценти у здійсненні соціальної політики і, насамперед, у створенні умов для посилення соціальної безпеки людини, гарантування її соціального захисту зміщені в напрямку місцевих органів влади. Вищезгадані зміни є відображенням нового політичного курсу лейбористів “Третій шлях” (Third Way), ключовими положеннями якого стали “сучасність, моральність, місцевий підхід”. Змістовна сторона цих положень багато в чому співзвучна з ідеями відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса. На його думку, суспільство має бути заснованим на бажанні людей приймати участь у спільній діяльності, а до функції держави належить, зокрема, підсилення сприйняття людиною її громадянських обов’язків [64]. “Третій шлях” також вбачає у державі силу, покликану захищати територіальні громади та волонтерські організації, які діють ефективно, сприяти їх зростанню з тим, щоб вони самостійно вирішували існуючі соціальні проблеми [65]. На початку ХХ ст. соціальна допомога у Великій Британії забезпечувалась місцевими релігійними, громадськими, напівурядовими організаціями за відсутності централізованого контролю з боку держави. Такий підхід про-демонстру-вав свої переваги і є надзвичайно актуальним сьогодні. Місцеві органи влади здатні ефективно реалізовувати більшість завдань соціальної політики, оскільки можуть враховувати при цьому різноманітні соціально-економічні, культурно-історичні, національні особливості відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Справді, методи розв’язання проблем великого соціально депривованого міста, для прикладу, Глазго і сільськогосподарських районів Шотландського високогір’я не піддаються уніфікації. Звідси – необхідність децентралізації соціальної політики, що, на думку дослідників, не лише не знизить ефективність її здійснення, але й посилить її як цілісну систему, дозволивши кожному суб’єкту, його структурному елементу на тому чи іншому вертикальному чи горизонтальному рівні зосередитьсь на вирішенні своїх завдань [66]. Зауважимо однак, що даний підхід, особливо при його абсолютизації, не позбавлений певних недоліків. Так, у Шотландії нараховуються 32 самоврядні територіальні громади. Кожен муніципалітет на власний розсуд планує, розробляє, надає послуги соціальної роботи. Неважко помітити, що відсутність деякого централізованого нагляду, заохочення співпраці між сусідніми муніципалітетами, взаємовивчення ефективних напрацювань призведе до значного дублювання зусиль. Проте на практиці важливість взаємодії органів місцевої влади різних територіальних громад усвідомлюється належним чином. У період стажування автора в університеті м. Данді така взаємодія якраз відбувалась між міською радою та департаментом соціальної роботи сусіднього міста Перт. Спільний проект мав на меті запозичення досвіду роботи міждисциплінарної команди соціальних працівників і поліції, створеної у м. Данді для розслідування випадків насилля над дітьми. Таким чином, домінантою у складному та суперечливому процесі здійснення соціальної політики є децентралізація, делегування основних регулятивних функцій згори вниз. Але при цьому необхідно уникати крайнощів, дбати про почуття міри у співвідношенні централізованих і децентралізованих засад соціальної політики. Що ж до України, то тут система розробки і реалізації політики у сфері соціального захисту та соціального обслуговування населення тяжіє до традиційної (зокрема, Законом України “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю” закріплено державний, регіональний і місцевий рівні соціальної роботи, державного управління і контролю у цій сфері [67]), причому, нагадує “перевернуту” британську. Хоч ми й відмічаємо позитивні зрушення у соціальному законодавстві, про які мова йтиме далі, сама система, на наш погляд, залишається вкрай централізованою і неадекватною сучасним потребам суспільної практики. Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет у справах сім’ї та молоді, частково Міністерство внутрішніх справ і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, їх підрозділи в Автономній Республіці Крим, у структурі місцевих державних адміністрацій разом із службами у справах неповнолітніх і центрами соціальних служб для молоді та деякі інші становлять ту державну систему суворого підпорядкування, яка намагається регулювати практично всі аспекти соціального життя країни, в тому числі, на місцевому рівні. Роль органів місцевого самоврядування, наприклад, у соціальному захисті неповнолітніх законодавство визначає таким формулюванням: “беруть участь у межах своєї компетенції” [68]. Організаційна побудова виконавчих комітетів місцевих рад не включає підрозділ (департамент), який би відповідав за соціальне обслуговування і охоплював усі категорії населення. Існуючі ж є віддзеркаленням структури органів державної влади. Тому у цій ситуації діяльність місцевих соціальних служб орієнтована не стільки на користувача, скільки на вищестоящі органи влади, складання звітів та виведення показників, часто надуманих. Підпорядкування, підзвітність різним інстанціям (замість громадськості) не сприяє взаємодії таких служб і, в кінцевому рахунку, ефективному задоволенню потреб місцевого населення. Громадська ініціатива у її масовому прояві залишається низькою й досі стримується минулими стереотипами патерналістської ролі держави у здійсненні соціального захисту. Все це свідчить про необхідність більш глибокого реформування соціальної сфери в Україні, пошуку раціонального балансу між державним, регіональним і місцевим керівництвом, сприяння розвитку активної участі громадян у колективній діяльності, встановлення взаємозв’язку між соціальними правами людини та її зобов’язаннями і вимагає проведення подальших досліджень соціологів, політологів, соціальних психологів.

3.2. Організаційні засади соціальної роботи у Великій Британії

У

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75