Дорослі

Люди похилого віку

Охорона здоров’я

Опікуни (піклувальники)

Кримінальне судочинство Права на соціальне забезпечення Стратегії, плани, консультації Послуги для дітей і сімей Підтримка в громаді та денні центри для молоді Служби для жінок Служби для людей з психічними захворюваннями Служби для людей із алкогольною і/або наркотичною залежністю, включаючи догляд за місцем проживання Стаціонарні заклади, денні центри, догляд за місцем проживання для людей з фізичними, психічними вадами, похилого віку Послуги інтерпретації мови жестів Терапевтичні послуги Послуги для тих, хто страждає на деменцію Служби соціальної роботи у лікарнях і поліклініках Центри ВІЛ/СНІДу Послуги для опікунів (піклувальників), включаючи виплати на опіку (піклування) Послуги у сфері кримінального судочинства Служби соціального забезпечення Послуги для етнічних меншин Послуги для тих, хто постраждав від насилля в сім’ї

Виходячи з наведених даних, можемо стверджувати, що структура послуг соціальної роботи, забезпечуваних місцевими органами влади, є в значній мірі розгалуженою. Соціальне обслуговування, таким чином, має універсальний характер як за своїм суб’єктом, так і за об’єктом, оскільки здійснюється через один центральний департамент і охоплює всі категорії користувачів. На наш погляд, така організація є більш ефективною, ніж фрагментарне задоволення потреб населення розрізненими установами, як це має місце в Україні. У такій ситуації доволі часто людина, яка опинилась віч-на-віч з певними життєвими труднощами, не знає куди слід звертатися за допомогою, а самі соціальні заклади переадресовують клієнтів, не бажаючи брати на себе відповідальність. Потреби деяких категорій населення взагалі не відображені у системі соціального обслуговування. Прямопротилежні тенденції спостерігаються у Великій Британії, де на зміну старому баченню клієнта соціальної роботи як пасивного реципієнта послуг прийшла концепція наділеного правами користувача. Сьогодні однією з найважливіших вимог інспекторів соціальної роботи є гнучкість послуг по відношенню до потреб населення – людина має право вибору, а не змушена пристосовуватись [75]. Підсумовуючи, відзначимо, що закріплена британським законодавством основна роль місцевих органів влади у наданні послуг соціальної роботи аж ніяк не означає монополію цих органів. У багатьох випадках соціальні заклади (агентства) волонтерського і приватного секторів володіють кращими ресурсами й досвідом, і тоді муніципалітети повністю фінансують діяльність таких закладів з місцевого бюджету, тобто “купують” їх послуги для населення. Подібна модель видається нам особливо актуальною для України. Адже в останні роки було засновано значну кількість благодійних і громадських організацій, що слід вітати. Однак поки що вони реалізовують лише вузькі, короткострокові соціальні програми і часто змушені шукати фінансування за кордоном, тоді як могли б ефективно здійснювати соціальне обслуговування населення на етапі реформування державної системи. Також особливу увагу слід звернути на переосмислення статусу неформального сектору у системі соціального обслуговування в Україні. Необхідно заохочувати задоволення особливих потреб індивіда у природному, звичному середовищі. Воно повинно підтримуватись, розвиватись державними органами, а не протиставлятись їм. Надзвичайно важливим вищесказане є по відношенню до неповнолітніх.

3.3. Британська система соціального захисту неповнолітніх: структура, принципи, пріоритети

У всіх частинах Об’єднаного Королівства значна увага приділяється соціальному захисту неповнолітніх. Урядом виділяються значні кошти на проведення наукових досліджень та забезпечення відповідної практичної роботи. Вивчення і аналіз наукової літератури та законодавчих актів [76, 77, 78] дозволяє нам стверджувати, що соціальна політика Великої Британії орієнтована, перш за все, на вирішення проблем саме цієї категорії населення. Так, серед основних завдань сучасної соціальної політики можна виділити: 1) боротьбу з безробіттям, вирішення проблем зайнятості, зокрема молодих спеціалістів; 2) підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління; 3) професійну підготовку та надання стартових можливостей для активної участі молоді у трудовому процесі суспільства; 4) надання державної підтримки та допомоги дітям з фізичними чи психічними вадами, певними захворюваннями; 5) турботу про сім’ю як частинку суспільства, як провідний фактор первинної соціалізації дитини; 6) створення у соціумі (община, квартал, мікрорайон) дозвільних, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих; 7) профілактику та корекцію девіантної поведінки молоді як важливу частину молодіжної політики та ін. Соціальна робота з дітьми і сім’ями у Великій Британії, крім тих загальноприйнятих принципів, які застосовуються у соціальній роботі (дотримання прав людини, доступність соціального обслуговування, адресність, клієнтоцентризм, конфіденційність, профілактична спрямованість, діяльнісний підхід тощо), опирається ще на ряд принципів: а) недопустимість тиску у соціальній роботі з дітьми та сім’єю; б) партнерські відносини з усіма членами сім’ї; в) орієнтація на здібності і потенціал людини; г) врахування думки дітей; ґ) співпраця з іншими агентствами; д) зняття напруги між опікою і контролем [79]. Ще одне вихідне положення соціальної роботи з дітьми у Великій Британії наголошує на тому, що дитина від народження є хорошою, “незіпсованою”, схильною лише до позитивної поведінки. Тобто, як бачимо, в даному випадку теоретичні підходи соціальної роботи базуються на соціологічних теоріях у поясненні природи відхилень у поведінці, згідно з якими, девіації – це, як правило, не стільки результат індивідуальних патологій, скільки факт такої соціальної взаємодії індивідів, яка сприяє негативній соціалізації. Тому більшість проявів девіантної поведінки з боку дитини тлумачаться британськими соціальними працівниками як індикатори, що свідчать про несприятливу ситуацію у сім’ї, соціальному оточенні дитини, про можливість її кривди. Ось, наприклад, перелік відхилень у поведінці, які можуть свідчити про можливу кривду або недбале ставлення до дитини: 1) постійна настороженість; 2) страх перед дорослими; 3) небажання спілкуватися; 4) різко виражена ворожість,