Інше - Педагогіка
64

дитини. У соціологічних теоріях розвиток дитини розглядається як результат прямого впливу оточуючого її соціального середо-вища. Серед представників даного напрямку можна назвати таких французь-ких вчених, як Г.Тард, Е.Дюркгейм, Ш.Блондель, П.Жане та ін. Основоположником французького соціологічного напрямку в психології прийнято вважати Е.Дюркгейма. На його думку, психічний розвиток – це вби-рання, засвоєння вірувань, відчуттів інших людей. Сприйняті ззовні думки та емоції визначають характер душевної діяльності дітей. Розвиваючись, дитина повинна засвоїти накопичений людством досвід, традиції та звичаї. Це відбу-вається завдяки наслідуванню, яке у суспільстві має таке ж значення, як спад-ковість у біології. П.Жане цікавило питання про співвідношення біологічного і соціального у розвитку психіки. Він вважав, що психіка людини соціально обумовлена і що її розвиток полягає у формуванні системи різноманітних зв’язків з природою та суспільством. Під зв’язками Жане розумів дії, які є нічим іншим, як фор-мами відношення людини до навколишнього світу. Серед них найбільш важ-ливими є соціальні дії, які виражаються у відносинах співпраці. Зовнішні взаємовідносини між людьми є, на думку вченого, принципом розвитку психіки кожної людини. Виходячи з цих положень, він виокремлює чотири рівні психічного розвитку дитини. Перший рівень характеризується розвитком моторних реакцій (наближення і віддалення), коли значимими для подальшого розвитку є не самі реакції, а їх соціальна зумовленість. Другий рівень – розви-ток перцептивних дій. Тут формується стійкість сприйняття предметної дійсності. На основі такого сприйняття виникають відстрочені дії, що сприяє розвитку пам’яті, функція якої полягає у повідомленні того, що за-пам’ятовується, іншій людині. Третій рівень – соціально-особистісний, коли дитина може узгоджувати свої дії з діями іншої людини. Цьому моменту Жане надавав особливого значення. Якщо на більш ранніх етапах поведінка обмежу-валася простими формами взаємодопомоги, то тепер вона стає соціальною. Четвертий рівень – інтелектуально-елементарна поведінка. На цьому рівні розвивається мова дитини, за допомогою якої вона проговорює свої дії, оскільки оточуючі примушують її звітуватися [36]. Гештальтпсихологія розглядає поведінку людини як функцію особис-тості та найближчого їй середовища (єдність усіх особистісних та середовищних компонентів розуміється як життє-вий або психологічний прос-тір). Віковий розвиток пов’язаний пере-дусім з розширенням життєвого простору особистості, кола її спіл-кування, групової належності тощо. Так, специфічність поведінки підлітків (юнаків) зумовлена маргінальністю (пере-хідним характером) їхнього становища. Підліт-ки повністю не належать ні до дитячого, ні до дорослого світу, що й породжує внутрішні суперечності, не-визначеність рівня домагань, підвищену сором’язливість і одночасно агресивність, схильність займати категоричні позиції та ін. У теоретичній моделі швейцарського психолога Ж.Піаже увага зосере-джується на розвитку когнітивних (пізнавальних) процесів дитини і такому явищі, як дитячий егоцентризм. Егоцентризм дитини проявляється у своєрід-ності дитячої логіки, дитячого мовлення, уявлень про світ. Так, наприклад, досліджуючи дитячі уявлення про світ, Піаже показав, що ди-тина на певній стадії розвитку розглядає речі такими, якими їх дає безпосереднє сприймання. Це явище він назвав “реалізмом”. До певного віку діти не розрізняють суб’єктивного і зовнішнього світу і лише поступово із соціальної взаємодії розвивається знання про себе. Вивчаючи розвиток інтелекту в поведінці дитини, Піаже виділив чотири його стадії [37]: 1) сенсомоторну (від народження дитини до 2 років); 2) доопераціональну (від 2 до 7-8 років); 3) конкретних операцій (від 7-8 до 11-12 років); 4) формальних операцій (від 11-12 до 15 років). Розвиток він розглядає як перехід від нижчої стадії до вищої. Попередня стадія готує наступну. Порядок чергування стадій є незмінним, а це дає мож-ливість зробити припущення, що він обумовлюється біологічним фактором, дозріванням організму як відкриттям можливостей розвитку, які слід реалізу-вати. Середній хронологічний вік появи тієї чи іншої стадії визначається активністю дитини, її досвідом, навчанням та культурним середовищем. Ж. Піаже вивчав різні психічні функції (пам’ять, сприйман-ня, мовлення) та їх зв’язок з інтелектом і виявив, що розвиток інших психічних функцій на всіх етапах залежить від інтелекту і визначається ним, а це означає, що стадії інтелектуального розвитку можна розглядати як стадії психічного розвитку в цілому. Він стверджував, що мислення дитини обов’язково проходить через всі відомі фази і стадії, незалежно від того, навчається дитина чи ні. Серед психоаналітичних теорій дитячого розвитку окремо слід зупини-тись на епігенетичній концепції розвитку особистості Е.Еріксона. В розвитку людини Еріксон виділяє сома-тичну сторону (предмет вивчення біології), роз-виток свідомого “Я”, або егоідентичності (сфера інтересів психолога) і соціальний розвиток, який має вивча-тися суспільними науками [38]. Основний закон розвитку – “епігенетичний принцип”, відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі “нормативної кризи”, яка відображає природні труднощі і суперечності росту. Такий перехід стає можливим лише на основі “зняття” основної суперечності попередньої фази, інакше ця супе-речність неминуче проявиться пізніше. Весь життєвий цикл людини складається, за Еріксоном, з вось-ми фаз (табл. 2.1), кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершува-тися сприятливо або несприятливо для подальшого розвитку. Розвиток людини залежить від спільної дії вроджених і середо-вищних факторів. Дорослі і діти при цьому взаємозалежні у задо-воленні своїх різно-спрямованих потреб. Так, якщо дитина потребує емоційного тепла і комфорту, батьки теж відчувають потребу тур-буватись і опікуватись дітьми, що й визна-чає очікуваний результат виховання. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні загальної послідовності і найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних сус-пільств.

Таблиця 2.1 Стадії життєвого шляху особистості

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75