Інше - Педагогіка
64

Поступово на появу дорослої людини у дитини виробляється специфіч-на емоційно-рухова реакція – “комплекс пожвавлення”, яку прийнято вважати початком другої фази розвит-ку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об’єктах зовнішнього світу, у неї з’явилася вибіркова емоційна спрямова-ність на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними. До кінця немовлячого періоду у дитини виникає перше розуміння слів, що дозволяє дорослому здійснювати регулювання поведінки дитини. Досягнувши 9-місячного віку, з яким дослідники пов’язують настання кризи 1-го року, дитина починає вчитися ходити. Головне в цьому акті не лише те, що розширюється простір дитини, але й те, що вона стає більш самостійною і вперше відділяє себе від дорослого, що знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. В період раннього дитинства (від одного до трьох років) на фоні інтенсивного фізичного зростання маляти відбувається і його подальший психічний розвиток. Він забезпечується за рахунок таких факторів, як: а) оволодіння прямою ходою; б) розвиток предметної діяльності; в) оволодіння мовою [41]. На початку цього періоду дитина вже починає сприймати властивості предметів, які її оточують, вміє знаходити між ними найпростіші зв’язки та використовувати їх. Розширюється коло об’єктів, які привертають увагу малюка. Формуються перші прояви довільної уваги (подолання перешкод, дії за вказівками тощо). Перші якісні зміни відбуваються у всіх основних процесах пам’яті (запам’ятовуванні, зберіганні, відтворенні інформації). Стрімко зростає обсяг об’єктів, які впізнає дитина, а саме впізнавання стає дедалі диференційованішим. На третьому році життя дитини активізується репродуктивна уява, що проявляється, наприклад, у перенесенні вже відомих способів дій на нову ситуацію. Важливу роль у емоційному розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих. При правильній організації виховання у ранньому віці вже починають формуватися зачатки моральних почуттів. Результатом інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у період раннього дитинства є, зо-крема, формування у дитини системи власного “Я”. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає стави-тись до себе як до самостійного “Я”, тобто в нього з’являються по-чаткові форми самосвідомості. Все це призводить до розвитку прагнення дитини бодай у вузь-ких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги до-рослих (“Я сам”). Цей період прийнято вважати критичним (“криза трьох років”), оскільки дорослі зіштовхуються з труднощами у взаємовідносинах з дитиною, яка може стати вкрай впертою. Для кризи трьох років дослідники називають такі характерні особливості у поведінці дитини, як негативізм, вередливість, гоноровитість, своєвільність, знецінювання, протест-бунт, деспотизм [42]. В основі цієї кризи – об’єктивна суперечність між новою тен-денцією дитини до самостійного задоволення своїх потреб та праг-ненням дорослого зберегти старий стиль стосунків і тим самим обмежити активність дитини. Описана криза є, зрозуміло, тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими тощо) – важливий етап у психічному розвитку дитини. Прагнення дитини цього віку до самостійності може знайти най-більш продуктивне вирішення у формі гри, тому “криза трьох ро-ків” розв’язується саме шляхом переходу дитини до ігрової діяльності. Впродовж дошкільного дитинства (від трьох до семи років) триває інтенсивне дозрівання організму дитини, що ство-рює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання. Характерним є виникнення нової соціальної ситуації розвитку дитини. У неї вже з’являється коло елементар-них обов’язків, змінюються взаємини з дорослими, набуваючи но-вих форм, при яких спільні дії поступово заміщуються самостійним виконанням вказівок. Стає можливим досить систематичне навчання відповідно до пе-вної програми, хоча, як відзначав Л.С.Виготський, її можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини. Крім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім зростаючим усвідомленням власного “Я” і своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємовідносин. Саме в цих умовах народжується рольова гра – самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих. Гра є соціальним за своїм походженням та змістом історичним утворенням, зумовленим розвитком суспільства, його культури. Сутність гри, як провідної діяльності, полягає в тому, що діти відображають у ній різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Рольова гра вимагає від дошкільника бути здатним зосереджуватись та запам’ятовувати, володіти певними комунікативними здібностями, вміти узагальнювати тощо, а, отже, сприяє психічному розвитку дитини. У дошкільному віці в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою, яка стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом вивчення. Сенсорний розвиток дитини проявляється у вдосконаленні відчуттів, сприймання, наочних уявлень. Мислення розвивається від наочно-дійового до образного. Проте діти ще не вміють виділяти суттєві зв’язки в предметах та явищах і робити узагальнені висновки. У процесах пам’яті поряд із впізнаванням все більшого значення починає набувати відтворення, розвивається довільна пам’ять. Під впливом продуктивної діяльності малюка (конструювання, ліплення, малювання) відбувається розвиток відтворюючої (репродуктивної) та творчої (продуктивної) уяви. Але особливістю образів, які створюють діти, є те, що вони не можуть існувати самостійно і потребують опори на конкретні предмети. Характерним для дошкільника є зростаюча довільність уяви. Відповідно до вітчизняного психолого-педагогічного вчення, дошкільний вік є початковим етапом формування особистості дитини. У неї виникають такі особистісні новоутворення, як субординація (ієрархія) мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки [43]. До групи молодших школярів відносять дітей семи-одинадцяти років. У цьому віці дошкільник стає школярем

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75