Зміст естетичного виховання, його будова, суперечливі та багаторівневі. Складність полягає насамперед у тому, що естетичне виховання, безумовно, маючи власну специфіку, є аспектом усіх інших видів виховання, та у реальному виховному процесі є таким, що важко відокремлюється від них.

З іншого боку, зміст естетичного виховання містить, хоча й не обмежується ними, художнє виховання, естетичну освіту, художнє навчання тощо, тобто створює складну внутрішню структуру. Рівень естетичного виховання з його впливовістю, вибір тих чи інших засобів і форм, методів визначається естетичним розвитком особистості, народу, суспільства.

Врешті, кожна нова історична епоха вносить свої відтінки у розуміння сутності, цілей та значущості естетичного виховання.

А втім, специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси:

естетичне виховання є системним. Маючи об’єктивно існуючий зв’язок з іншими видами та засобами виховання, воно завжди цілеспрямоване. Наявність мети естетичного виховання поєднана з усвідомленням та діяльністю людини і суспільства в цілому, що системно упорядковані. Проте результат естетичного виховання може бути визначений по-різному: формування естетичного смаку, якість естетичної діяльності, естетичного відношення, естетичної культури, естетичного ідеалу тощо. Усі ці визначення мають сенс та складають мету естетичного виховання, тому що формують здатність людини до естетичного відношення до світу. Однак мета естетичного виховання не обмежується формуванням естетичного відношення. Кінцевий результат його пов’язаний з формуванням особистості, яка є творчою, самоцінною та соціально цінною, яка володіє естетичною культурою;

ця здатність не залишається на пасивно спостерігаючому ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно-творчої діяльності особистості в естетичному перетворенні світу. Механізм естетичного виховання може бути визначений як передача досвіду та навичок, що набуло суспільство, причому результативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;

форми естетичного виховання мінливі; вони вперше застосовуються у ранньому дитинстві, ускладнюються залежно від розвитку насамперед структури знань на суспільних відносин, але ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особистому, ні у суспільному житті, тобто процес естетичного виховання або самовиховання повинен тривати постійно;

естетичне виховання пов’язане з іншими аспектами розвитку суспільства. Економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, відсутність гарантованих основних людських прав перешкоджають невпинності естетичного виховання;

естетичне виховання передбачає не тільки освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, але й естетичну діяльність людини з її участю у процесі естетичного перетворення дійсності.

Мету естетичного виховання неможливо відокремити від цілей інших процесів формування особистості, бо естетичне виховання – обов’язковий елемент функціонування усієї сукупності духовного багатства індивіда. Естетичне виховання позбавляється своєї перспективи поза суспільною системою виховання. Ядром та внутрішнім рушієм естетичного виховання є суспільний ідеал.

За своєю природою цілеспрямованість естетичного виховання має суб’єктивний активний характер, тому що вона у своїй основі спирається на висунення цілей, принципів організації усього виховного процесу.

Передумови, що зумовлюють спрямованість естетичного виховання, мають об’єктивний характер, оскільки залежать від конкретних історичних реалій. Тому у безправному суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю, використовуючи прийоми та методи естетичного виховання.

Однією з найбільш важливих ланок процесу естетичного впливу на людину є сім’я. Свої перші чуттєві враження від навколишнього світу індивід одержує саме в сімейному колі.

Члени сім’ї будуть довгі роки для нього так званою “групою найближчого впливу”, тобто саме стосунки в сім’ї, культурний рівень її членів, їх захоплення та інтереси, погляди на життя, на людей і природу будуть головними факторами формування світогляду, ціннісної ієрархії та багатьох переконань маленької людини. Саме в сім’ї дитина візьме в руки першу іграшку, почує першу казку, першу пісню, намалює перший малюнок та побачить першу картину.

Тому так важливо розвивати традиції сімейного естетичного виховання. Вони складаються віками і набувають специфічних рис у різних соціальних групах суспільства. До прикладу, естетичне виховання в сільській родині більше орієнтоване на народний фольклор, тоді як у міських сім’ях поширена традиція раннього залучення дитини до театрального мистецтва, до музейних та виставочних експозицій, концертів, тобто до класичних видів мистецтва.

Сучасна система шкільного естетичного виховання потребує дальшого розвитку. Це насамперед стосується викладання літератури – основної художньої дисципліни, яка вивчається у школі. Програма з літератури складена так, що учні більше уваги приділяють знайомству з історією літератури, ніж самими класичними літературними творами. Це не сприяє формування сталого інтересу до художнього життя суспільства, орієнтує на кількісне засвоєння культури. Перебудова шкільного естетичного виховання полягає в навчанні школярів саме літературі, а не літературознавству в його досить схематичній інтерпретації.

2.2. Роздуми щодо актуальності застосування засобів літератури та зацікавлення нею школярів.

Проаналізувавши теоретичні засади естетичного виховання, як такого, його мету та сутність, роль мистецтва та, зокрема художньої літератури у цьому процесі, його вплив на розвиток та систему цінностей особи, розглянувши специфічні моменти та деякі, напевно, основні шляхи досягнення поставленої мети (сім’я, школа) естетичного виховання хочеться сказати декілька слів щодо актуальності даного процесу та деяких складностей, що виникають на цьому шляху.

Сучасний школяр опиняється в ситуації, коли навколо себе він бачить практично повне нівелювання як моральних та духовних цінностей, як традиційно притаманних нашому суспільству, так і взагалі як таких.

Ця ситуація часто приводить до цинічного ставлення до світу, суспільства, родини, почуттів – людина опиняється сам на сам із жорстокістю, холодністю світу, бачить крах тих ідеалів, які нібито повинні оточувати її життя, про які їй говорять (якщо говорять) у сім’ї та у школі.

Загальна емоційна та суспільна