Огидна дійсність дістає виправдання як необхідна передумова, що веде людину від “прози життя” до ідеального світу “естетичної реальності”.

б) Концепція естетичного виховання з сучасного погляду: мета та сутність.

Звичайно, на даний час можна по-різному сприймати і трактувати певні аспекти поданих концепцій І. Канта і Ф. Шіллера, але, у всякому випадку, не можна заперечувати, те непересічне значення, яке ці ідеї справили на подальший розвиток теорії естетичного виховання, як такої (у висновках до першого розділу ми коротко зупинимося на перспективах, накреслених Шіллером у своєму підході до питань естетичного виховання, а також на деяких відчутних недоліках його системи). Зараз же спробуємо розглянути деякі аспекти сучасного підходу до питань естетичного виховання.

Незважаючи на певну утопічність теорії Ф. Шіллера, до, можливо, деякого перебільшення ролі естетичного виховання, ніякою мірою не скасовується цінність естетичного виховання особистості як необхідного компонента її розвитку, а відтак, й усього історичного розвитку в цілому.

Підходячи до питання естетичного виховання у найбільш широкому сенсі сприйняття можемо розуміти його, як якісну зміну рівня естетичної культури об’єкта виховання, яким може як окрема особистість, так і соціальна група, або суспільство в цілому.

Естетичне виховання – це система комплексного, планомірного цілеспрямованого і послідовного впливу на людину з боку певних соціальних інститутів на основі єдиних науково-педагогічних принципів, методів та засад, в результаті якого в неї виникає світоглядна установка на безпосередньо творчу оцінку дійсності і власного життя в суспільстві як проявів прекрасного і потворного, піднесеного і низького, трагічного і комічного та інших естетичних категорій.

Метою естетичного виховання є формування культури людських почуттів (aisthetikos (гр.) – чуттєвий), що реалізується у творчому відношенні індивіду до власної життєдіяльності у світі олюдненої природи (культури). Мета естетичного виховання в кінцевому рахунку (і самоціль суспільного розвитку) – людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість.

Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим “я”, до якого зовнішній світ (природний та соціальний) протистоїть як “не я”.

Навпаки, вона усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід. На шляху такої самосвідомості людина долає відчуження до всього у житті – а значить, й відчуження своєї дійсної сутності – та може ставитися до самої себе як до істоти універсальної і тому вільної.

Як зазначив Г. Гегель: “Свобода – є лише там, де немає для мене нічого іншого, що не було б мною самим” (Гегель Г. Енциклопедія філософських наук. Наука логіки. М., 1975. – Т. 7. С. 124).

Суб’єктом естетичного виховання в нашій країні виступає суспільство в особі держави, громадських організацій, трудових колективів, сім’ї, а об’єктом – кожний індивід, що вступає в соціальне буття і живе в суспільстві.

Діяльність суб’єкту естетичного виховання повинна полягати в націленні особи на самостійну діяльність по опануванню естетичної спадщини людства, що вже саме по собі є неабиякою відповідальністю – адже досить часто власне суспільство через ті чи інші прояви своєї діяльності прилучається до формування так званого “суспільного смаку”, певною мірою здатне формувати естетичні і культурні орієнтири, прищеплювати певні ідеали, так би мовити “ задавати тон” культурному життю соціуму, і, на превеликий жаль, наслідки такого впливу не завжди проводять до дійсно високого щабля естетичного та культурного розвитку.

Хоча це ніякою мірою не знімає відповідальність з суб’єкту виховання – адже власне за особою залишається право вибирати – вибирати не те, що, можливо, їй нав’язується суспільством, якщо воно не відіграє належної йому в цьому відношенні позитивної ролі, а те, що дійсно заслуговує уваги з високоестетичної точки зору.

Проте... лише коли сама людина буде зацікавлена у власному естетичному розвитку, зовнішній виховний вплив буде успішним. Потреба в естетичному самовихованні може виникнути тільки у особи з розвиненою індивідуальністю, багатими духовними запитами, критичною самосвідомістю, прагненням до творчої самореалізації. Подібне ставлення до світу та до самої себе властиве особистості, у якої розвинена дійсно людська чуттєвість, тобто естетично розвиненої особистості, що є, у свою чергу, також результатом естетичного виховання та самовиховання. Тому формування цих характеристик особистості є необхідною умовою естетичного розвитку людини.

Поняття естетичного виховання слід відрізняти від поняття естетичного розвитку. Естетичний розвиток – об’єктивний процес набуття людиною якостей та властивостей – естетичного суб’єкта, він відбувається не тільки під дією цілеспрямованих зусиль суспільства по формуванню в неї багатої духовної сфери, а й під впливом усієї сукупності об’єктивних та суб’єктивних умов життя індивіда, у тому числі часто випадкових і несприятливих факторів.

У результаті естетичного розвитку у людини виробляється певний тип сприйняття, певне переживання дійсності, основою якого є певний естетичний ідеал, що виступає внутрішнім критерієм оціночного відношення до світу, а зовнішнім вираженням – вибіркова активність естетичного смаку.

Естетичний розвиток не обов’язково спричиняє високу духовність особи, він неоднозначний у ціннісному відношенні. Про це свідчить наявність як хороших естетичних смаків, так і невибагливих або перекручених естетичних уподобань, що дістає вияв у таких явищах сучасної художньої культури як кіч, “масове мистецтво” (про небезпеку подібних впливів зазначається вище) тощо. Естетичний розвиток людини детермінується всіма явищами дійсності, на які вона може реагувати як тілесно-чуттєва і духовна істота.

Цей факт приводить до необхідності свідомого опанування закономірностями естетичного розвитку, тобто саме виховання