в) Мистецтво (зокрема художня література) і ціннісні орієнтації особи.

Ціннісні орієнтації особи – це система соціальних установок, зумовлених певними цінностями, тобто об’єктами предметного і духовного порядку, які є значущими для індивіда і регулюють характер його діяльності.

Ціннісне орієнтування є важливою стороною впливу мистецтва на людину. Головним об’єктом його виступає духовна культура особи. Формування ціннісних установок особи, залучення її до найвищих цінностей – суспільних ідеалів – є складовою частиною суспільного призначення мистецтва.

Певною мірою мистецтво виконує це призначення тоді, коли втілені в ньому суспільні цінності стають значущими для людини, визначаючи характер її життєдіяльності.

Процес ціннісного орієнтування особи мистецтвом має свої особливості . Їх зумовлює, зокрема, відношення мистецтва до дійсності, яке великою мірою визначає характер його функціонування. Крім того, специфіка ціннісних орієнтацій засобами мистецтва полягає в активній взаємодії двох факторів – естетичного і позаестетичного.

Естетична природа мистецтва виступає основоположним моментом, що визначає засіб функціонування позаестетичних факторів. Проте ці фактори, зовнішні щодо естетичної природи мистецтва, в змістовному відношенні мають достатній ступінь самостійності і, в свою чергу, істотно впливають на характер функціонування самого твору мистецтва, на засоби його споживання.

Саме позаестетичні фактори врешті-решт визначають зміст ціннісних орієнтацій. Його наслідки позначаються на діяльності особи у різних сферах суспільного життя, на вдосконаленні всієї структури духовної культури людини.

Взаємовідношення та спосіб співіснування естетичного і позаестетичного в мистецтві непрості і неоднозначні. Якщо враховувати, що естетичне взагалі неможливе без позаестетичного і перше розглядається як прояв та втілення естетичного ідеалу, через призму якого в просторі художнього твору освоюється дійсність, то, по-перше, позаестетичне ґрунтується на здатності мистецтва відображувати життя в усій повноті, по-друге, на мистецтво впливає характер соціальних умов, суспільних відносин у їх різноманітності.

Було б неправильним стверджувати, що призначення мистецтва полягає тільки у формуванні ціннісних орієнтацій особи. Ціннісне орієнтування такою ж мірою притаманне процесу спілкування особи з твором мистецтва, як і пізнання, переживання, насолода тощо. І якщо інші форми суспільної свідомості задають людині вже усталеної ціннісні відношення (що не виключає певної в межах соціальних умов свободи вибору ціннісних орієнтацій), то в мистецтві цей процес для реципієнта має більш невимушений характер.

Втягнутий у творчий процес, він стає суб’єктом ціннісних відношень, в яких беруть активну участь як емоційна, так і раціональна сфери його свідомості.

В процесі сприйняття твору мистецтва, який впливає на процеси ціннісного орієнтування особи, естетичний фактор нерідко залишається неусвідомленим, хоч завдяки йому позаестетичні цінності набувають для реципієнта певної значущості.

Емпіричні спостереження та висновки соціальних досліджень свідчать , що серед факторів, які спонукають людину звертатися до мистецтва, усвідомлений естетичний фактор ще не є домінуючим.

Характер спілкування з художніми цінностями визначається не тільки рівнем естетичного розвитку особи, а й її ставленням до художніх творів. Коли у людини відсутня усвідомлена естетична установка щодо мистецтва, то вона належить до нехудожнього, або “буденного” типу. Не секрет, що саме цей тип визначає ставлення до мистецтва ще значної частини населення.

Тут виникає ряд проблемних ситуацій. Одна з них полягає в тому, що частина аудиторії орієнтується переважно на розважальні види і жанри мистецтва. Тому важливо вміло використовувати величезні можливості, закладені в розважальних видах та жанрах. Завдання, які ставлять перед мистецтвом дозвілля щодо ціннісного орієнтування, перебувають у руслі завдань, що їх повинно вирішувати мистецтво в цілому. Це підвищення художнього рівня, збагачення ідейно-морального змісту, розуміння психології аудиторії.

Таким чином, соціально значуще ціннісне орієнтування не є прерогативою певного виду чи жанру мистецтва. Формуючи зміст ціннісних орієнтацій, мистецтво тим самим здатне впливати на поведінку особи в різних сферах життя, на різних рівнях – від окремого вчинку до діяльності людини в цілому.

Художня потреба – різновид духовної потреби, в якій виражається об’єктивна необхідність людини в художній діяльності – творенні та освоєнні мистецтва.

Усвідомлені художні потреби особистості, соціальної групи, класу, всього суспільства виступають як їх художні інтереси, що визначають конкретно-теоретичний зміст і соціальну спрямованість художнього розвитку того чи іншого суб’єкта художньої діяльності.

Роль художньої потреби в естетичному розвитку дуже важлива, тому що завдяки їй формується установка на естетичне сприйняття дійсності.

Мистецтво “переключає” художні потреби в естетичні, наповнюючи їх соціально значущими – ідейно-світоглядним, моральним, пізнавальним змістом, створюючи передумови для перетворення художньої активності в соціальну.

Взаємодія соціальних потреб є основою класифікації художніх потреб (художньо-пізнавальна, художньо-виховна, художньо-комунікативна, художньо-розважальна та ін.).

Фундаментальна структура художньої потреби визначається всією системою спрямованих на мистецтво об’єктивних потреб суспільства. Від інших духовних потреб художня потреба відрізняється значною роллю чуттєвості, інтуїції в пошуках свого предмета. Разом з тим слід підкреслити соціальну природу художньої потреби, яка в кожну історичну епоху має свої особливості й структуру.

У зв’язку з поділом праці та відділенням особливих спеціалізованих видів художньої творчості і художнього сприйняття сама суспільна художня потреба поділяється на два різновиди, що доповнюють один одного – потребу в художній творчості та потребу в художньому споживанні (художньому освоєнні мистецтва), яким відповідають два суб’єкти художньої потреби – художник і публіка. Разом з тим ці різновиди мають органічно поєднуватися з метою гармонізації відносин особи і суспільства.

Виступаючи як фактор, що спонукає до активності в художній сфері, художні потреби проймають процес естетичного виховання. Новий, більш високий рівень розвитку художньої потреби – запорука нової художньої активності, ініціативної самостійної художньої самореалізації. Таким чином піднесення і розвиток художніх потреб виступає як мета естетичного виховання.

Соціологічні дослідження свідчать, що рівень художніх