Осередки УУОП стали утворюватися в Галичині влітку восени 1942р. в рамках окружних комітетів УЦК. Так що у рядах об'єднання до осені 1943 р. згуртувалося 80% всіх учителів [12, с.214]. Згідно з “Тимчасовим внутрішнім правильником УУОП”, активісти організації, спираючись на всебічну підтримку шкільного відділу УЦК, створили фахові групи і методичні гуртки вчителів, влаштовували кількаденні окружні курси і конференції, де обговорювалися зразково проведені лекції і доповіді, обмінювалися досвідом роботи. До завдань УУОП належали організація співпраці з шкільною владою (складання проектів програм, опрацювання підручників), підвищення кваліфікації вчителів через влаштування курсів та видання фахового журналу. Зок-рема, у зверненні до всіх українських шкіл у Генеральному Губернаторстві говорилося, що з 31 серпня 1942 р. починає видаватися фаховий журнал “Українська школа” — часопис для українських вчителів” [5, арк. 9]. Так, шкільна влада Генеральної Губернії повідомила, що "з уваги на воєнний час, часопис формує і за нього відповідає Головний Відділ науки і навчання. Добір ста-тей, їх опрацювання та вся редакційна робота полишена самому українському вчительству, згуртованому в УУОП”[1, арк.. 4]

В структурі УУОП працювали комісії з розробки програм і підручників, організації підвищення кваліфікації вчителів, а також комісія в справі видавництва і преси. керівництво УУОП здійснювали голова об'єднання Г.Герасимович, а також досвідчені педагоги І. Тесля та С. Левицький. Зокрема, у розпорядженні УЦК від 14 липня 1942р. вказувалося, що в зв'язку з тим, що УУОП буде об'єднувати все українське вчи-тельство "на терені Генеральної Губернії, посаду мужа довір'я УУОП при УЦК виконуватиме С. Левицький, а його заступник — І. Тесля” [1, арк. З]. УУОП об'-єднувало всіх українських вчителів незалежно від того, у якій галузі шкільництва вони працювали. Про патріотизм і відданість своїй справі свідчить той факт, що до своєї станової організації належали фактично всі українські учителі [18].

Співробітники УУОП в окрузі або мужі довір'я для УУОП при УОК чи делегатурі проводили свою діяльність згідно з “'Напрямними УУОП”. Для обговорення і вирішення окремих питань навчального процесу, в регіоні двічі на рік організовувались обласні з'їзди вчительства та річні загальні вчительські конференції. Так, 25-27 серпня 1941р. в Луцьку відбувся трьохденний з'їзд учителів Луцького повіту. Мета з'їзду — обговорення шляхів та методів виховання учнівської молоді, підготовки шкіл до навчання, організації та початку шкільного навчання [3, арк. З].

Незважаючи на різні заходи підготовки та перекваліфікації вчительських кадрів для українських шкіл усіх типів, їх все ж не вистачало. До того ж, багато вчителів просто не могли фізично проживати на свою мізерну платню і при нагоді залишали місце праці. Адже місячна заробітна плата українського вчителя початкової на-родної школи (а таких було 40% усього вчительства), як і службовців, становила 130 злотих, що не могло забезпечити, навіть, найскромніший прожиток (кілограм картоплі в той час коштував 6 злотих) [15].

Життя українського педагога в Райхскомісаріаті Україна було не кращим. Навіть німецькі звітодавці називали становище українських вчителів катастрофічним. Порівнюючи заробітну плату різних професій, можна побачити, що молодий вчитель в Райхскомісаріаті місячно отримував 240 карбованців, тоді як робітник промисловості заробляв навіть 300-600 карбованців [24, с. 76]. За таких умов шкільною владою були зроблені деякі незначні покращення, як, наприклад, збі-льшення учительської заробітної плати на ЗО карбованців, але при цьому обов'яз-кові години праці для вчителів збільшувались на 20%. Забезпечення вчителів хар-чами ще з самого початку німецької окупації було незадовільним, а в наступні ро-ки зовсім припинене. Фінансовий відділ видав розпорядження, згідно якого вчи-телі мали отримувати продукти безпосередньо від селян. Одночасно вказувалось, що навіть "у випадку відрегулювання виплати заробітної плати вчителям, не буде відмінятись розпорядження про забезпечення продуктами харчування українських вчителів селянами" [24, с. 76].

Це призводило до того, що багато учителів від практичної роботи в школах відмовлялися. Внаслідок цього, у деяких місцевостях на одного вчителя припада-ло по 150-200 учнів [9, с. 1492].

Необхідно зазначити, що німецька окупаційна влада часто критикувала учительські курси і самих учителів. Адже інколи виявлялося, що старші вчителі, яким влада надавала перевагу над молодшими, через комуністичні впливи не ма-ли великого прагнення виховувати українську молодь в новому німецькому дусі. В школах німецька влада дозволяла працювати тільки тим вчителям, які були рекомендовані гебітскомісарами як політично довірені. Німецька влада вважала, що українські вчителі, які мали погану характеристику роботи за часів радянської панування будуть вірними і лояльними до Німеччини. В майбу-тніх планах нацисти розглядали можливість вишколу таких вчителів на посади шкільних директорів та шкільних інспекторів. На короткотермінових курсах окупантам планувалася довести до відома вчителів напрямні з ділянок педагогіки, шкільної дисципліни та розподілу шкільного матеріалу [9, с. 1493].

Важливо відзначити, що у навчанні і вихованні українських школярів німецька влада надавала перевагу українським вчителям над польськими. Так, у школах Волинської округи польські вчителі становили 15%. Цей факт непокоїв нацистів.