У статті “Про роботу шкіл” у тогочасній газеті “Волинь” говорилося: “До нас дійшли відомості, що в школі Луцька вчителька звертається до дітей тільки по-польськи. Цього аж ніяк в українській школі толерувати не можна” [17].
Влада вважала, що виховувати українських дітей у потрібному “новому” дусі може тільки український вчитель. Адже діти в українських школах "мусять забути все те, що в чужій школі вложив у голови польський чи комуністичний вчитель”[17]. Тому, на думку окупантів, праця в школах мала базуватися на нових про-грамах, які мали б своїм завданням насамперед перевиховання. Шкільна влада наголошувала, що крім поляків у школах було багато і вчителів-росіян. Вони мо-гли займати посади вчителів фахових предметів, а доручити їм виховання україн-ських дітей заборонялося. На підтвердження цього є відомим наступний факт: вчителька Текля Кароліна в с. Королівка повіту Товмач звернулася до шкільного інспекторату в Городенці з проханням надати їй номінацію вчительки: "В моїй декларації вказано, що я є обряду римо-католицького і належу до польської наці-ональності. Оскільки мій батько був українцем, я прийняла обряд греко-католицький і належу тепер до української національності" [4, арк. 19]. Однак, шкільний інспекторат ніяк не відреагував на дане прохання. А окружний шкіль-ний інспекторат Вишневецького району 1 вересня 1943 р. повідомив референта шкільного відділу, що “звільнені за підозрою у антинімецькій пропаганді вчителі Гродзіцький М., Дробішевський С., Шиманська В. мають бути викреслені з грундалісти (списку)" [6, арк. 19].
Важливим, на нашу думку є той факт, що німецька окупаційна адміністрація в західноукраїнському регіоні не могла проконтролювати діяльність всіх вчи-телів українських народних шкіл (хоч би з огляду на труднощі комунікаційних сполучень з поодинокими селами і містечками). Тим більше, що з метою зменшення бюджетних витрат на шкільництво, влада скорочувала не лише посади вчителів, а й шкільних інспекторів [14, с. 202]. З цієї ж причини значно знижувались ставки учительського утримання [7, арк. І]. Зокрема вказувалось, що “на оплату годин навчання релігії в школах кредитів взагалі немає, але бажано, щоб настоятелі парафій в цілі релігійного виховання дітей не залишали їх без науки Закону Божо-го" [7, арк. 1].
В період німецької окупації нацисти відправляли велику кількість україн-ських вчителів на роботу до Німеччини. Керуючись освітньою політикою А.Гітлера, вони, з метою не допустити збільшення кількості інтелігенції, масово закривали середні та вищі навчальні заклади. Наприкінці 1943 р., коли воєнні дії наблизилися до західноукраїнських земель і став очевидним майбутній крах Ні-меччини, українська інтелігенція, а в тому числі і вчителі, виїздила на Захід. У багатьох повітах, зокрема Чортківському, Бережанському, Копиченському на місцях залишалися одиниці представників інтелігенції. Нацисти, відчуваючи свою "расову перевагу" і намагаючись принизити місцеве населення, яке вони називали "тубільцями", найпершим об'єктом знущань, репресій, арештувань, заслань до концентраційних таборів та масових розстрілів обрали національну інтелігенцію. Так, лише у Львівській області окупанти знищили або вивезли до Німеччини понад 5,6 тисячі вчителів [21, с. 68]. У Дрогобицькій області у 1940-1941 навчаль-ному році працювало 5917 вчителів, а під кінець німецької окупації їх залишилося всього 1807 [21, с. 68]. У Волинській області вже на 1 травня 1942 р. з 5086 українських вчителів залишилося тільки 647. Решта — 4439 педагоги були розігнані, закатовані та вивезені на каторжні роботи в Німеччину. А на 1 грудня 1943 р. їх залишилося тільки 294. В одному тільки Камінь-Каширському районі Волинської області напередодні війни працювало 236 вчителів, а на початку 1944 р. їх залишилося всього 12 [2, арк. 2].
Таким чином, у досліджуваний період заходами УЦК та української громадськості була налагоджена певна система вишколу, перепідготовки та підви-щення кваліфікації учительських кадрів, які стали невід'ємною складовою націо-нально-освітнього процесу західноукраїнського регіону. З метою забезпечення за-кладів освіти педагогічними кадрами в Галичині активно проводилась підготовка вчителів у семінаріях. Термінова потреба в кадрах змусила владу вже з кінця 1941 р. відкривати короткотермінові курси підготовки вчителів, організовувати літні курси удосконалення їх кваліфікацій. Важливу роль у підвищенні фахового рівня українського вчительства, розробленні навчальних програм і підручників, наданні матеріальної допомоги відігравала діяльність УУОП. Однак, окупаційна влада критично ставилася до особи вчителя. Працю і підтримку мали лише лояль-ні до німецького режиму провідники "освітньої політики" Райху. Будь-які прояви творчої педагогічної діяльності вчителя жорстоко присікалися. Політичне "фільт-рування" вчительських кадрів стало буденним явищем нацистів. Під час пану-вання чужих українцям систем, ідейна національно-виховна праця учителів була затруєна зі сходу — московським комунізмом, а з заходу — штучним перехвалю-ванням німецького народу як “надлюдей” при рівночасному принижуванні інших націй, в тому числі й української. Ці протигуманні настрої нищили моральну силу вчителів, ламали їх характери, зводили до ролі сліпих виконавців чужої волі, змушували масово виїжджати за кордон.
Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО). – Ф. 3959, оп. 1, спр. 176.
Державний архів Волинської області (ДАВО). – Ф. Р – 59, оп. 3, спр.1.
ДАВО. – Ф. Р – 87, оп. 1, спр. 17.
Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО). – Ф. Р – 38, оп. 1, спр.3.
Державний архів Львівської області (ДАЛО). – Ф. Р – 8, оп.1, спр. 1225.
Державний архів Тернопільської області (ДАТО). – Ф. Р – 204, оп.1, спр. 52.
ДАТО. – Ф. Р – 204, оп.1, спр. 86.
Антонюк Н.В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії (1936-1944 рр.). – Львів, 1997. – 232с.
Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна