Після старанного вивчення окремих голосів їх корисно повчити попарно. Головна вимога при цьому - найуважніше слухати, щоб була досягнута потрібна звукова ціль і при цьому не був втрачений характер кожної мелодичної лінії. Для забезпечення необхідного слухового контролю, доцільно при з'єднанні голосів програти їх не з початку до кінця, а невеличкими відрізками, повертаючись повторно до найбільш складних місць, граючи їх по декілька разів.

Корисно, наприклад, в триголосій інвенції - окремо повчити верхній і середній голоси, верхній і нижній, нижній і середній і таке інше. Для баянної педагогіки дуже важливе правильне вико-ристання особливостей звучання баяну при виконанні органних творів, так, наприклад, при виконанні Токати ре-мінор Й.С.Баха часто можна почути надто в’язке, легато, наплив одного звука на інший.

Наслідуючи орган, деякі баяністи порушують метричну основу мелодії, надто опираючись на тривалість нот І тим самим "затушовуються" їхня логічна спрямованість до наступної ноти. Наплив науку в органі сприймаються нашим слухом як акустично закономірне явище.

На баяні-акордеоні ж де „політ” звуку в порівнянні з орга-ном досить малий, наплив, створений штучним шляхом. Треба пам’ятати, що риси стилю передаються не тільки особ-ливостями мови, побудови мелодії, форми, а також характером відтворення фрази, темпу, ритму. Це пояснюється тим, що музика різних часів тісно пов’язана а інструментами тих ча-сів, які мали специфічні особливості звукоутворення і звукопередачі.

Для розвитку поліфонічного мислення велике значення має час вивчення і розуміння старовинної поліфонічної музики. Звуковидобування на баяні має значення і можливості філіру-вання звуків, тому крещендо і дімінуендо, як правило, вико-нується з посиленням і послабленням звучності у середині кожної тривалості.

Характер штриха - одна із головних особливостей поліфонічної музики. Для цієї музики характерне більш „важке” витримання стакато. В нашій педагогічній практиці існує думка, що якщо учень добре володіє всіма видами техніки, то цей учень добре вчиться незалежно від його музичного розвитку. На академконцертах, іспитах з виконанням творів часто оцінюється за швидкістю, а бажано було б за чистотою та виразністю ви-конання.

Пред’явити вимоги чисто художнього плану до таких учнів деякі викладачі вважають не зовсім зручним - він ні разу не зупинився, а темп був навіть швидший, ніж цього потребує текст.

Викладачу слід пам’ятати, що робота над музичним твором по-требує від учня злиття почуття і думки.

З цього приводу Гінзбург писав, „що думка музиканта-виконавця, не зігріта почуттям, може привести до надуманого, абстрактного, формального виконання. Отже робота над поліфонічним твором повинна будуватись на раціональному використанні всіх прийомів баянної методики.

При розучуванні поліфонічних творів після загального озна-йомлення з музикою необхідно приступити до старанної роботи над темою, окремими голосами та їх сполучаннями. Треба звер-нути увагу учня на гармонійну мову, якою користується ком-позитор, а також на прийомі музичного викладання. Слід від-мітити деталі музичної мови, а також всі характерні ознаки. притаманні для композитора в цілому. При цьому велике зна-чення має виконання або прослуховування в записі тієї чи іншої музики композитора. Після цього в учня складається правильне уявлення про музику композитора у творі, що вивча-ється.

Поліфонічне мислення розвивається у більшості учнів порів-няно повільно, і це цілком закономірно. Тому викладача не повинно бентежити те, що плоди його наполегливої праці ви-являються далеко не відразу. Тільки наполеглива багаторічна праця увінчається бажаним успіхом.

Для викладачів-баяністів не є секретом, що більшість учнів без ентузіазму ставляться до поліфонії. Без особливого бажання вони вивчають твори Баха, Генделя, Моцарта. Виявляється, потрібний певний час, щоб учні, закінчивши му-зичні школи, встигли забути, як їх примушували "проходити" твори І.С.Баха і полюбили його невмирущу творчість новою, свіжою любов’ю.

Багато в нашій області працюють викладачів-баяністів в класі яких грають поліфонічні твори А.С.Баха із задоволенням і розумінням. Для цього, звичайно, викладач повинен сам без-перервно поглиблювати своє знайомство з поліфонічною музикою, постійно бувати на концертах, вивчати різні редакції поліфонічних п’єс, бути в курсі сучасних поглядів на виконавчі традиції, які стосуються поліфонічної спадщини. В класі ви-кладача, для якого поліфонічні твори - це чудо мистецтва та поезії, діти не відчувають байдужості до вивчення поліфонічних творів. І коли вчителі це зрозуміють, поліфонічна культура в музичних школах нашої області значно зросте. Ми повинні відчувати і передати нашим учням, що класики наші сучасники, вони, розсікаючи час, вийшли вперед і, не відриваючись від сьогоднішнього життя, говорять із нами так, як говорить живий із живим.

Використана література:

1. Акимов Ю., Школа игры на баяне. Москва. Всесоюзное изд. (советский композитор) 1980.

2. Власов В. Методика роботы баяниста над полифоническими произведениями. – М., 1991.

3.Дудник А. Робота над полифоническим произведением. Баян и баянисты. Вик. 6. М., 1984. С.87-103.

4. Оберюхтін М. Виконання органних п єс Й. С. Баха на баяні. Вид. Музична Ураїна, - Київ 1973.

5. Чернов А. Формирование смены меха в работе над. Баян и баянисты. Вып. 7. –М., 1987. С. 3-17.

6. Онешин А. Баян и баянисты. Вып. 2.,-М (Сов. комп) 74.

7. Власний педагогічний досвід.