бере до уваги, що Дженіс – дівчинка ектоморфічної будови (і темпераменту). Екоморф суперчутливий до любого звука, навіть коли він його ледь відчуває. Як говорить Шелдон: “Він має дуже низький поріг уваги і все помічає, хоча екоморф може бути глухим до того, що відбувається, коли вже заглиблений в щось дійсно цікаве для нього [4; 33]. В школі екоморфа може дратувати однокласник, який стукає пальцями по парті, яка навіть знаходиться зовсім не поруч. Роблячи домашнє завдання вони не можуть сконцентруватися, якщо хтось видає якийсь звук в інший частині будинку. Вони не зможуть спати поки не буде повної тиші. Що роблять батьки, коли така зверхчутлива дитина скаржиться їм на шум? Дитина говорить, що шуми турбують її, роблять нервовою і неспроможною сконцентруватися. Батьки часто говорять дитині не чинити багато галасу. А просто не думати ні про що, крім роботи. Шум не буде його турбувати, якщо він проігнорує його. Мудріше було б визнати, що дитина впродовж усього життя буде занадто чутливою до всього (звуків, шорохів). Слід допомогти їй знайти тихе оточення для навчання. Якщо це неможливо,варто спробувати і допомогти дитині адаптуватися до не зовсім ідеальної тиші, і не потрібно казати їй, що вона робить нерозумно, що прислуховується до таких дрібниць.
Шумні мезоморфи.
“Джо! Повернися знову додому, а потім вийди і закрий тихо дверей. Не грюкай дверима! Не потрібно закривати дім щоразу коли ти входиш чи виходиш” або: “Джо! Не кричи! Ти що думаєш ми глухі? Все. Що ти говориш можна почути за 3 блоки. Говори нормальним тоном. Не треба кричати.”
Звичайно, в деякій мірі не треба кричати і грюкати дверима, коли їх зачинаєш. Але якщо дитина мезоморфічної будови (жвава, з хорошими м’язами) це для неї природно поводитися так. Тому що мезоморф завжди шумний, жвавий, настирливий. Дитина завжди створює багато шуму. Говорити тихо, м’яко закривати двері, тихо працювати – це все неприродно для її поведінки. Як вдома, так і де інде ця “шумність” мезоформа завжди відчутна. В шкільному автобусі, кафетерії, в кіно – він сміється найголосніше, так, само і кричить. Таким чином, поведінка мезоформа цілковита протилежність поведінці ектоформа, який сидить у кутику, тихо говорить і старається не привертати до себе увагу. Це його природній спосіб поведінки. Якщо екоморф старається не привернути уваги так мезоморф старається, щоб вся увага була йому.
2. Функціональні підходи до розуміння особистості дитини.
Інший підхід до розуміння особистості це зауважили як вона поводиться при певних обставинах і визначити шляхи, коли ця поведінка показує відповідні передбачувані якості.
Периферичний і фокусивний.
Пітер сидить в кутику кімнати садочка повернутий спиною до групи і будує дім наполегливо, ігноруючи інших дітей, він будує. Ранок продовжується. Його будинок росте, а він далі ігнорує інших дітей. Роберт спочатку також трохи грався з Пітером але йому скоро набридає і втомлює це тихе заняття. Він трохи проїхав на велосипеді, наїжджаючи на людей і все, що знаходиться перед ним на шляху. Потім він на хвилину-дві приєднався до групи в ляльковому кутику. Він розмовляв з вчителем. Він подурачився з черепашкою, зробив з глини трохи печива, поговорив з одною дівчинкою “Якби Роберт міг триматися чогось одного. Він такий непосида, не сидить спокійно і хвилини і ніколи не доводить нічого до кінця. Я б хотіла, щоб він був сконцентрований. Як Пітер, - сказала мама Роберта, - О, якби Пітер був такий дружній як Роберт. Якби ж він міг відірватися від свого кута і робити щось інше. Йому варто бути серед інших дітей”, - відповіла мама Пітера. Спостерігаючи за дітьми, бачимо два різні типи. І маже завжди їхні мами намагаються змінити їх. Стараються зробити Пітера більш комунікабельним, а Роберта – сконцентрованим, готовим довести почату справу до кінця. Деякі діти є поєднанням цих двох типів, а деякі є або одним. Або другим. Такі типи називають факусивні (сконцентровані на чомусь одному) і периферійними (займаються багатьма речами, часто їх міняють, дуже гнучкі, нестійкі). Для батьків важливо пам’ятати: ні один з типів дитин не зміниться через роки, хоча кожний може стати “кращим”, “гіршим” в якомусь віці. Хоча периферійна дитина залишається такою, коли дорослішає, вона може навчитися сконцентровуватися в рушійні моменти. І хоча фокусивна дитина залишається також іноді її можна відірвати. Треба також пам’ятати, що ці типи дитини мають солідні переваги.
Неспроможність мінятися.
“Немає проблемних дітей. Є діти з проблемами” – говорять деякі люди, що працюють з молоддю, схильною до правопорушень. Але правопорушники не єдині, у кого є проблеми. “Хороші” діти по мірі росту також мають багато проблем. Однією з проблем дитини є проблема власної особистості і однією з найболючіших є проблема переходу, переміщення. Дитина, що має таку складність, може бути цілком нормальною, але без сторонньої допомоги вона не може переключитися з одного виду діяльності на інший; з однієї ситуації до іншої. До такої дитини завжди прикріплюється ярлик “поганий”: погано їсть, спить, грається, поганий з людьми, і як сказала одна мама про свого сина, якого привела в Гезельський інститут: “Він з усіх боків поганий хлопець”. Детальна розмова з мамою прояснила, що насправді хлопчик добре їв, але він не міг швидко переключитися з однієї справи на іншу і робив метушню коли в його меню з’являлася нова страва. Він також і співає
