в силі підтримати відповідну дисципліну. У 8 років занадто емоційні стосунки з мамою можуть завести в тінь які-небудь інші стосунки. Тато може відчувати себе дещо покинутим, але тим не менше він щасливий. 8-річка любить його не так інтенсивно, але й ставить до нього не так багато вимог. Тато може помилитись. Але не мама. Вона повинна говорити і навіть думати як цього хоче її 8-річна дитина. І нещастя ще буває в тому, що дитина занадто добре знає характер стосунків між татом і мамою. Батьки 8-річнхи дітей повинні бути більш обережними у прояви своєї любові один до одного або своїх суперечок перед ревнивою донькою чи сином. 8-рчки зазвичай відчуваючи самовпевненість з мамою, часто остерігаються, коли говорить тато. Роль тата тут дещо менша ніж мами. У віці 9 років діти вже менше зацікавлені і вимогливі як в мами, так і в тата. Зараз на першому плані стоять друзі і те, що говорить мама або тато товариша набагато важливіше того, що кажуть вдома. Однак багато хлопчиків в цей період вступають в нові стосунки з татом. Зараз такому віці діти вже достатньо дорослі, щоб цікавитися татом, який їх не цікавив у значно ранньому віці. І вони достатньо дорослі щоб поважати знання і можливості тата. Діти зараз розділяють справжні інтереси з татом, а хлопчики можуть згрупуватися з татом проти жіночого втручання. Їхні стосунки це переважно те, що вони разом роблять, але багато хлопчиків дуже чутливі до прояву любої критики з боку тата і високо цінять його увагу. 10 років один з найщасливіших періодів у стосунках між татом і дитиною.
У цьому віці більшість хлопчиків і дівчаток вважають своїх батьків чудовими. З роками обожнення буде зменшуватися, тому що як ви є одним з найбільших завдань підлітків є стати вільними від батьків.
Брати і сестри.
Треба визнати, що зараз брати і сестри часто не погоджуються один з одним. Коли трапляються чвари між братом і сестрою ми намагаємося знайти цьому виправдання типу провокації. За підрахунками професора Штрауса з університету в Нью-Хемпшір акти дитячого насилля по відношенню один до одного трапляються у 79 із 100 американських сімей. Згідно його спостереження 8 з 10 американських дітей вступають у фізичну боротьбу з своїм братом або сестрою. Кожного року діти не тільки виявляють насилля один до одного, але й можуть нанести один одному серйозні пошкодження. Хоча помірі росту їх насилля трохи знижується але воно зовсім не зникає. Ми вже сприймаємо той факт, що насилля вже стало частиною життя родини, необов’язково доброю, але такого життя яку завжди слід очікувати. Штраус пише, що батьки по-різному реагують, ніби це була якась інша дитина, яку побили або відкопали хтось з їхніх дітей або це була якась інша дитина, що зробила так з вашою дитиною. “Якби це була інша чужа дитина ви би вчинили галас, ваш би голос звучав гнівно, але мі їхніми власними дітьми батьки сприймають таку поведінку як належну.” [5; 63] На жаль це насилля продовжується. 62% учнів старших класів били і копали своїх брата або сестру і тільки 35% робили це не близькими і рідними людьми.
Деякі думають, що основна причина непорозумінь між братом і сестрою в тому, що кожний з них хоче бути улюбленою дитиною, і бути найкращим. Інші вважають таке протиборство природнім, незважаючи, що діти відчувають щодо батьків. Інші ж вважають що діти б’ються тому, що це смішно, тому наповнює емоційну потребу і приносить емоційне задоволення. Що ж слід при цьому робити вам? Оскільки легше сказати, що не слід робити ніж те, що робити. Почнемо з першого.
не діяти як суддя, принаймні не будьте суддею більше ніж необхідно. Що хоче почути дитина так це вердикт. «Ти був правий, а твій брат (сестра) ні.»; «Ти був правий, що вчинив так для захисту своєї власності. Він першим почав.»; «Не дивно, що и його вдарив.» Навіть якщо одна з дітей часто спричиняє сварки, не слід робититак, щоб вона відчувала, що «все» і «завжди» це її провина.
не старатися і не наполягати на тому щоб докопатися до того, кого справді треба «ганьбити». Дуже рідкісні випадки, коли справді треба знати, як все починалося, що, хто, кому зробив і коли. Кожний з 2-3 учасників бійки буде так старатися довести, що він (вона) невинна жертва, що всі ваші спроби потерплять – провал.
не дозволяти дітям змушувати проводити багато часу над виясненням причин.
не давати ситуації повторитися. Якщо 6-річна дитина як і більшість не може гратися в ігри, так звані, командні, не варто дозволяти їй грати в такі ігри кожний день з вимогливими 8-річками.
голосно не наголошуваьт і особливо в присутності дитини, що вона увесь час б’ється і ви цього вже не в змозі витримати.
не задавати питань, на які не можна дати відповіді: «Чому ти не можеш бути трішки кращим зі своїм маленьким братиком»; «чому ти постійно б’єшся», «чому ти такий егоїстичний.»
не дозволяти дитині гратися почуттями. Це ясно, що один з батьків завжди більш м’який і поблажливий, а інший більш строгий. Це природно і не обов’язково це повинно бути образливим. Не можна дозволяти дитині цим спекулювати.
не ставити перед собою нереальних задач. Не варто одразу всіх мирити чи заставити гніватися.
Що робити
