Цікавими для сучасників вважаємо думки Л. Ясінчука з приводу виховних завдань школи в майбутній українській державі: вона повинна виховувати громадянина, а не лише навчати (“образувати”).

Це завдання може бути досягнуте лише “при одноцільному проводі”, тобто єфективному управлінні освітньо-виховними справами [92, 80].

Л. Ясінчук був переконаний у тому, що з-поміж “усіх змагань, які виявляв український нарід протягом свого історичного розвитку, висувається перш усього змагання до освіти і то рідної, яка в’язала би його дитину з минулим, яка була би вицвітом життя-буття народу, яка узглюднювала би національний, суспільний та економічний стан нації, яка пройшла би крізь соки рідної землі та всім грядучим поколінням доказувала, що ми не безбатченки, що в нас вроджений нахил до свободи волі ...” [55, 7].

Висвітленню історії цих змагань у Галичині, у становленні й розвитку українського шкільництва краю Руського (Українського) педагогічного товариства (“Рідної школи”) він присвятив найвагомішу частину свого наукового доробку, став, як уже зазначалося, справжнім його літописцем.

Матеріали дослідження показують, що для педагога було важливим висвітлити найрізноманітніші аспекти його діяльності: фінансові, педагогічно-просвітницькі, що знайшли відображення у десятках “принагідних” заміток і статей. Наприклад, він інформував читачів про такі знаменні віхи в житті УПТ, як засідання його Головної управи в лютому 1914р., на якому почесним членом товариства був обраний І. Франко [90, 182]. Водночас розкривав окремі “болючки” та “занедбання” що заважали його роботі [62, 63].

Проте найбільш повно, глибоко і всебічно еволюція українського шкільництва Галичини під проводом товариства простежена у праці
Л. Ясінчука “50 літ Рідної Школи 1881-1931” [87].