знають Наприклад, за весь час десятирічного навчання Мирослава у середні* школі лише вчитель фізики один-єдиний раз трохи розповів учням про знаменитого педагога Антона Макаренка. Хлопець відразу ж після уроків побіг у шкільну бібліотеку й попросив дати його твори. Однак чи щось не дуже чітко сказав, чи бібліотекарка вважала, що учням не слід розкривати педагогічних секретів., але вона йому видала "Сон Макара" В. Короленка. Прочитати твори А. Макаренка та інших педагогів довелось під час навчання у педагогічному інституті. Надбаннями педагогічної культури в повній мірі мають володіти педагоги-професіонали. Бодай елементарні знання з неї повинна мати також кожна культурна людина. Тому дуже добре, вважав М. Стель-махович, якщо на полицях домашніх книгозбірень знайдеться місце й для книг педагогічних.
На Турківщині Львівської області, де довелось працювати інспектором шкіл району впродовж чотирьох перших років, відразу ж після закінчення педінституту, було чимало вчителів старшої генерації української інтелігенції, вихованих на шляхетних традиціях україн-ської нації. Вони не раз делікатно натякали, що коло славетних українських педагогів значно ширше від тодішнього офіційного. І це ' була свята правда. \
За тоталітаризму вся краща українська педагогічна спадщина, як і найдовсршешші пласти національної культури в цілому, були під офіційною забороною. Скажімо, про таких велетів українського педагогічного духу, як Григорій Ващенко, Софія Русова, Іван Огієнко, навіть не згадували. Оволодіння їхньою спадщиною відбувалося самотужки, та й то значно пізніше. А поки що М. Стельмахович взявся за дослідження нашого національного скарбу - української народної педагогіки.
Перші публікації були газетні, на теми шкільного життя 60-70-х років і мали в основному інформаційний характер, як-от: "Ближче до життя, до виробництва", "Поліпшусться естетичне виховання" (1958 р.), "За повний всеобуч", "Відкривати школярам світ прекрасного" (1959) і т. ін. Трохи згодом науковий інтерес стає цілеспрямованим суто на українську народуупедагогіку та її провідний компонент - рідну мову. У липні 1965 року на сторінках республіканського журналу "Українська мова і література в школі" з'явилася перша науково-методична стаття "Як ми домагаємось правильної мови". А надалі авторські виступи в ньому стали систематичними. 14
Книжковий дебют відкритий посібником для вчитслів-словесників "Збірник вправ і завдань з української мови для 4-8 класів" (1969 p.), який відзначався помітною новизною, був прихильно зустрінутий у школах й одержав схвальні відгуки на сторінках педагогічної преси (рецензії М. Трофанової, Д. Кравчука, М. Мірошниченко). У 1982 р. на прохання освітян він був перевиданий. Обидва видання редагувала Галина Поєдинок.
Підсумком багаторічної творчої науково-ескпериментальної роботи став захист 9 грудня 1970 року в Києві кандидатської дисертації з методики викладання української мови "Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології в середній школі" (науковий керівник Лідія Симонснкова). В ній доведено, що в роботі з розвитку мовлення конче необхідна єдність, взаємозв'язок і взаємо-зумовленість усної і писемної форм рідної мови.
Визначена й обгрунтована в дисертації науково-педагогічна концепція розгорнена і втілена у книгах "Розвиток усного мовлення на уроках української мови в 4-8 класах" (1976) та "Система роботи з розвитку зв'язного мовлення у 4-8 класах" (1981). Не раз їх автор намагався офіційно затвердити тему докторської дисертації, але в застійні часи, коли велась нагінка на все українське, здійснити це не вдалося.
Книжка "Мудрість народної педагогіки" (1971) започаткувала науковий дебют у розробці української етнопедагогіки. її продовжен-ня - у праці "Педагогіка життя" (1980).
Наукова робота М. Стсльмаховича відбувається на засадах педа-гогічної мудрості рідного народу, невідривно від безпосередньої навчально-виховної роботи в загальноосвітній школі, а з весни 1969 року - у вузі, де він заснував лабораторію української народної педагогіки, залучивши до науково-пошукової діяльності в цій галузі учителів та студентів.
Понад десять років працював учений над створенням монографії про українську народну педагогіку. Давалися взнаки цензурні пере-шкоди щодо її надрукування.
Книга "Народна педагогіка" все ж таки була опублікована в Києві у 1985 році, до того ж у подарунковому оформленні, при-крашеному українськими орнаментами. Автор був пройнятий щирою вдячністю Федору Кислому, Олексієві Губку, Валентинові Лисиці, які активно сприяли її виданню. Книга викликала гарний резонанс серед читачів, пробудила жвавий інтерес до українських педагогічних скарбів народних. Схвальні відгуки про неї в республіканських журналах вмістили науковці Степан Бабишин, Василь Лаврів, Євген Регушевський. У цьому ж році побачила світ і книжка "Народна дидактика". Гідно представлена М. Стельмаховичем мудрість народної педагогіки на сторінках Антології педагогічної думки України (1988). Названі вище етнопедагогічні праці, а також опубліковані впродовж 1977-1987 pp. у журналах статті ("Народна педагогіка про мову й розвиток мовлення", "В.О. Сухомлннський і народна педагогіка", "Ви-користання досвіду народної педагогіки в творах В.О. Сухомлин-ського", "Хліб у народній педагогіці", "Народ про культуру мови", "Земля у народній педагогіці", "Із джерел народної мудрості"), звер-нення до громадськості України "Перебудова школи і народна педа-гогіка" (газета "Літературна Україна" від 25 серпня 1988 p.), "Родин-ному вихованню - справжню турботу!" ("Культура і життя" від 8 жовт-ня 1989 р.) у співавторстві з В. Стрілько, Д. Погребенник, Ю. Руден-1 ком та ія. заманіфестували нагальність переходу до вивчення і застосу-вання у родинно-громадсько-шкільній сфері народної етнопедагогіки; українського народознавства, відродження і розвитку національної освіти й виховання. Повстала з вересня 1989 р. хвиля Народного руху України створила сприятливі умови для оптимізації цього благород-ного процесу, який став нині нормою для всіх шкіл та вузів України.
27 липня 1990 р. в республіканській освітянській газеті була обнародувана концепція "Педагогіка народознавства" (у співавторстві з П. Ігнатенком, Ю.