розглядаються в нормативно-юридичному аспекті – як певні зобов’язуючі взірці й моделі людської та міжлюдської поведінки. Є різні підходи до питання про виникнення цих норм – або вони виникли в суспільстві і еволюційно набули теперішнього вигляду (марксизм), або постійно переживаються людиною як закон (обов’язок) у совісті. Христос пропонує морально-релігійний підхід до етичних норм – як даних Богом у любові, що на них людина відповідає позитивним вільним рішенням. При такому підході етична норма перестає бути чимось зовнішньо нав’язаним, а діє як реалізація свободи людини, як її внутрішнє переконання. Цим християнська етика принципово відрізняється від інших типів етик.
Нагірна Проповідь Ісуса – це донесення Божих Заповідей до людей.
Перші слова Христа наголошують, яка нагорода чекає на тих людей, що увірували у Господа і будуть дотримуватись Божих Заповідей.
Ісус дає людям текст молитви “Отче наш” до Свого Отця і вчить, як правильно треба молитись.
На конкретних прикладах пояснює людям заповіді, які стосуються взаємовідносин між людьми. Особливо застерігає від страшних гріхів: вбивство і братня ненависть.
Вчить любити братів і сестер своїх, а також ближніх своїх, та ворогів.
Ісус застерігає від такого гріха, як клятва.
Звертається до людей з тим, щоб вони не прагнули до сліпого збагачення, а головним чином дбали про багатство душі.
Отже в Нагірній Проповіді Ісуса Христа, як і в промові Господа Мойсею, закладено основи християнської моралі, яких має дотримуватись кожний віруючий християнин.
Урок 3. Що таке щастя (в розумінні Блаженств і кожної людини).
Те, що Бог в Ісусі відкриває відкриває її щастя, засвідчує що здобути щастя людина може лише з Богом і через Бога, Котрий є Повнотою. Сам пошук людиною щастя спричинений її особистою неповнотою. Божий пропонований варіант, висловлений у блаженствах, різко відрізняється від наших щоденних уявлень про щастя. Уявляючи кожен по-своєму власне щастя, ми забуваємо, що наші уявлення, як і все людське, неповні. Навіть, більше, перебування в полоні власних уявлень робить нас нездатними до щастя реального, пропонованого кожному з нас Божим Провидінням. Уявне (уявлюване) щастя ніколи не буде повністю реальним. Ми часто в ім’я наших уявлень жертвуємо реальністю, котру не сприймаємо через її невідповідність нашим уявленням. Ми розчаровуємось, сприймаємо щастя як долю – “кому судилось, кому ні”. Блаженства Нагірної Проповіді – це виклик нашим стереотипам щастя. Реальне наше щастя залежить від того, чи спроможемось зробити крок від фантомів до реальності, пропонованої Ісусом.
Урок 4. Христос у слові “Блаженні” звертається до
свобідної волі людини.
“Блаженний”, “блаженство” відповідає нашому “щасливий”, “щастя”. Христос розпочинає свою Нагірну Проповідь з розмови про щастя людини, про те як його “мати” і “стримати” (спасти). Принципове в самій настанові Христа – розуміння, що щастя переживається через вільне прагнення – через вибір людини. Бог тут трактує людину як вільну, і тим – богоподібну. Тому в Його словах немає зовсім категоричності. Блаженства – не заповіді. Щастя не можна передати, доручити, його можна пережити на рівні особи. Тому Христос лише говорить про те, які люди можуть бути щасливі, він відкриває певні шляхи до щастя. Але своє рішення людина зробить сама.
Урок 5. Відкритість як риса щастя (Блаженні вбогі духом).
Згідно з Христом, шлях нашого щастя полягає не в примноженні його зовнішніх атрибутів – кількості матеріальних благ, блиску слави і нагород, а в досягненні певного внутрішнього стану, що його Христос означує євангельським зворотом “вбогі духом”. В контексті Євангелія даний вираз значить внутрішнє відчуття неповноти наявного стану речей і готовність до постійного його поліпшення. Протилежністю до цього стану і, тим самим, нещастям людини є “багатство” – почуття самостійності і самозадоволення. Це почуття припиняє розвиток людини, накладаючи їй через самолюбування і самозакоханість межу. Йдеться, про обмежену, примітизовану людину. В цьому її “неблаженство”, нещастя. В історичному плані “вбогість духу” є підставою прогресу і творчості, а самозадоволення – застою і занепаду. Ситі, споживацькі цивілізації не є щасливі і приречені на зникнення, вони більше не творять свого майбутнього.
Урок 6. Лагідність (Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю).
Виразність цього блаженства полягає в застосуванні Христом ілюзій до Біблії. Людина, що перебувала в щасті, перебувала в “раю”. Це чудовий вираз внутрішньої гармонії людини. Зробивши зло, вона втратила “рай”. Але Бог обіцяє повернення до нього в майбутньому. Звідси – ідея “Обіцяної землі”. До неї потім подорожують Авраам, Мойсей з ізраїльським море. Для лагідних обіцяне щастя стає реальним, вони його “успадковують” від Бога. Тобто лагідний перебуває в гармонії, що її не можна “успадкувати”, войовничий, затятий. Навіть більше, лагідний спроможний зберегти людяність, людське ставлення до людей, що його оточують. Він не залишає своєї “землі” спокою, зустрічаючись зі злобними, що втратили спокій. Тому оточення не в стані позбавити людину щастя. Не маючи лагідності, реагуючи злом на зло, ненавистю на ненависть ми нещасливі. По-християнськи кажучи, ми ще не навчились реагувати як людина лагідна. Ми ще не навчились свого щастя. Тому, так прагнучи тої стабільної “Обіцяної землі”, ми, подібно до Мойсея, не можемо ввійти в неї, через брак нашої лагідності. Всі конфлікти і війни через той брак. Тому ми й нещасливі.
Урок 7. Співчуття (Блаженні плачучі).
Ісус не говорить про плач як про емоцію. Його слова слід помістити в контекст любові Бога і ближнього. Наші причини до плачу – кривда і несправедливість, завдана нам. У конфлікті з іншими наш пріоритет – ми самі. Будучи скривдженими,
