Урок 8. Правдивість (Блаженні голодні і спрагнені правди).

Ми не схильні до вірності правді завжди і всюди. Вважаємо такий спосіб життя неможливим лише для окремих героїв, до числа яких себе не зараховуємо. Зустрічаючи таких людей, ми схильні сприймати їх як щось анормальне чи мрійницьке. А іноді трактуємо їх неблажливо чи скептично. Приклад Христа, розп’ятого за “свідчення правді”, не раз лякає нас, бо вимагає жертви. Ми схильні до правд, компромісів, не задумуючись про їх межі. Часто розрахунок ставимо над совістю. Так усе прораховуючи, навіть не підозрюємо, що програмуємо наше власне нещастя. Христос говорить про голод і спрагу – не тільки організму, але людської особистості. Лише правда може цілісно наситити і ощасливити людину. Устремління людини до правди, реалізовані тільки частково, принижують, отупляють, вміщують її в фантастичний світ несправжнього існування. Усвідомлення людиною цього є її щастя – “не одним хлібом живе людина”.

Урок 9. Милосердя (Блаженні милосердні).

Це блаженство вчить нас ставитись із зрозумілістю до слабкостей і недоліків, що також невід’ємні від нашої реальності. Наша стереотипна реакція – осуд, зловтіха, відчуження. Виходимо з нашого уявлення про людську досконалість і тому не вибачаємо іншим і собі невідповідності цьому уявленню. Жорстокість і нещадність – це кара і нещастя людей. Ненароджені, хворі і каліки, старі – люди, що несуть на собі особливо наочну слабкість і неміч, є першими жертвами жорстокості. Милосердя вчить вибачати, зрозуміти, увійти в ситуацію. Воно дає кожній людині ще один шанс, нікого не викреслює ніколи з-поміж людей. Воно дозволяє кожному бути собою, в його звертаннях прохання домінує над вимогою. Тільки милосердне суспільство по-справжньому сильне; коли воно карає, то зберігає повагу до гідності покараного і тому дає йому шанс виправитись, не даючи підстав озлобитись.

Урок 10. Чистота серця (Блаженні чисті серцем,

бо вони Бога споглядатимуть).

“Серце” згідно з Біблією є центром людської особи, місцем, у якому людина може відчувати і пережити Бога. Зло, вчинене людиною, внесло блуд і невпорядкованість, стихійність у життя та дії людини. В людини з’явилось несправжнє, або егоїстичне “я”, котре проявляється через егоцентризм, амбіції і пристрасті. Через дізнане спотворення людина у своєму нещасті перестала реально бачити Бога, світ, інших людей і саму себе, але бачить у всьому своє відображення. Відображення не є реальністю. Тому через гріх людина віддаляється від реальності, потрапляючи в полон суб’єктивних відображень. Очищення серця Євангеліє часто порівнює з прозрінням людини. Полягає воно в здатності зауважити Бога. Відкриття людиною свого буття в цьому Божому його аспекті, “прозріння” людини створюють в ній постійний осередок щастя, її “серце”. Очищене від гріховного спотворення серце – це інтуїція, якою можемо проникати через поверхню явищ і подій до їх суті, що нею є Боже Провидіння.

Урок 11. Миролюбність (Блаженні миротворці,

бо вони синами Божими назвуться).

Нещасливі ті, що розуміють мир як брак війни, перерви між війнами, коли озброюються, щоб іншому було страшно починати війну. При таких розуміннях можна дійти до абсурду, коли “миротворчі сили” проливають кров, щоб війною змусити до миру. І справді, є багато воєн “в ім’я миру”, коли війна відбувається згідно зі старим принципом: Мета виправдовує засоби. Основний недолік такого підходу в тому, що неспокій війни ніколи не призведе до спокою миру. Тому мир, згідно з християнством, починається не на мирних переговорах, а в серці людини. Початок його – у встановленні миру з Богом через мир із власним сумлінням. Це – початок творення миру, миротворення: ворог Божий стає сином Божим. А син Божий – це брат усіх людей, він здатний до братерського ставлення.

Урок 12. Спокій у випробуваннях (Блаженні переслідувані за правду, бо їх є царство небесне).

Оригінальність цього блаженства в тому, що можливість щастя людини узагальнюється не від відсутності чи наявності труднощів, але від правди. Життя в правді не гарантоване від труднощів і неприємностей. Коли наше уявлення про щастя бачить його як відсутність будь-яких неприємностей, ми ладні заради їх уникнення відступити від правди, а тоді погодитись на неправду заради продовження приємності. Ми ризикуємо також переплутати правду і приємність, вважати приємність найвищою правдою життя (гедонізм). Буваємо також схильні на підставі існуючих у нас неприємностей вважати ціле наше життя нещасливим. Наша помилка полягає в тому, що приємність або неприємність не можуть бути підставою життя людини. Нею є правда, що її відчуваємо через совість. Доки не втратимо з нею зв’язок, доти не втратимо зв’язку з нашим щастям. Труднощі і неприємності можуть супроводжувати наше щастя, але вони не в силах його унеможливити.

Урок 13. “Блаженні Ви, коли Вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на Вас, обмовляючи мене ради”.

Останнє з блаженств, що, як і попередні, відкриває нам християнський світогляд, навчає, щоб ми морально були готові до зневаг від людей та сприймали їх зі спокоєм духу. Якби ми були занадто толерантними до