всіх людей, погоджувались з усіма думками і схвалювали різноманітні людські вчинки, то нас би ніхто не критикував. Христос застерігає: “Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з кожними пророками поводились батьки їхні” (Лк. 6,26). Не можемо завжди погоджуватись з усім, а деколи мусимо виявити рішучість та мужність, щоб засудити зло, хоча б це і викликало на нас гоніння. Гоніння, яке зноситься заради Христа, є блаженством, тобто щасливим станом життя християнина, в якому Христос обіцяє “нагороду на небесах”. Свідомо йти за голосом своєї совісті, незважаючи на людські обмовляння – це бути свідком Христовим серед людей, це значить визнавати його науку: “переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Ів. 15,20). Христос є “знаком протиріч”: одні Його хвалили і прославляли, другі ж засуджували і видали на смерть. Приклад життя Ісуса є для нас дороговказом та ідеалом у житті, тому й треба завжди бути готовим заради нього перенести всяке лихо, яке б спадало на нас. Прикладом цього є жертовність духовенства в часи переслідування Церкви в колишньому СРСР. Про нагороду і радість внаслідок переслідувань потішає Христос: “Що око не бачило і вухо не чуло, … те приготував Бог тим, що Його люблять”. Доки між людьми буде бракувати любові, милосердя, терпеливості, самого Ісуса, той, хто буде пробувати жити по-християнськи, буде зазнавати, якщо не фізичних, то бодай моральних гонінь (насмішки, кепкування). І тому великим духовним подвигом є вміння не боятися бути “білою вороною” заради Христа.
Урок 14. Мораль від Мойсея до Христа.
Мораль закону Мойсея мала величезне значення для наповнення морального почуття людини конкретним змістом. Водночас вона рахувалась з реальними можливостями її виконати. Основна роль моралі Мойсея – допомогти людині відчути реальність добра і зла у всьому тому, що вона робить. Адже діяльність людини назовні впадала їй та іншим у вічі в першу чергу. Тому мораль Мойсея починали виховання від найпростішого – морального нормування зовнішньої поведінки людини. Вона не торкалась внутрішньої сторони – мотивів і намірів. У людини, що жила згідно з Мойсеєм, могло виникати переконання, що оскільки вона нікого не вбила чи не обікрала, то вона праведна. Тому мораль від Мойсея не охоплювала ще цілої людини, бо не входила в її внутрішній світ. Вона не була ще повною і цілісною. Христос у Нагірній Проповіді доповнює Мойсея саме там, де закінчувалось його вчення. Моральною є людина, котра зробила добрими всі прояви своєї особистості. До того ж Христос наголошує на пріоритетом внутрішнього над показово легалістичним. Завдяки цьому вдалось провести чітку грань між моральним і юридичним, між життям на совість, а не за страх, між мораллю вільного і мораллю раба.
Урок 15. “Я прийшов їх не усунути (закон чи пророків),
а доповнити” (Мт. 5,17).
Ісус Христос не скасовує старозавітній закон (10 Заповідей Божих) як уже неактуальний, а доповнює його новим “духом” і пропонує виконувати його з любові до Бога і ближнього. Він чітко проводить межу між вимушеною необхідністю виконувати моральний закон як юридичне правило та внутрішньою потребою любити і жити в любові. За перше людині не може бути нагороди – бо це лише рятує від вічної загибелі. Другий принцип – це пропозиція бути щасливим.
Доповнення закону відбувається з моменту служіння іншим і зречення свого “я” задля інших. Ісус Христос робить пропозицію нам приєднатись до його служіння і стати вповні щасливими, стати оновленими людьми.
Урок 16. Вбивство в трактуванні Ісуса Христа.
Поняття злочину проти життя через тіло Христос розширює до злочину проти особи, до того ж не особи взагалі, а конкретного “брата”. Тому вбивство є перебування в гніві чи затятість, приниження гідності чи образа, осудливі думки чи презирство, всі види дискримінації з різних проводів, сварка зі злістю. Долається зло вбивства ще в зародку – через привернення братерства в примиренні. Бо почуття братерства є моральним станом людини. При цьому зберігається материнство, батьківство і синівство, людяність, суспільство і держава. Дії людини щодо іншої етичними є тоді, коли вони підтримують створення братерства.
Урок 17. Любов до ворогів.
Христос пропонує свою розв’язку проблеми реагування на зло чи злих людей. Часто нам виглядає абсолютно морально виправданою реакція на зло з гнівом, обуренням. Такий тип емоційної реакції виглядає нам неминучим і закономірним. Ми схильні надавати таким реакціям педагогічного сенсу – щоб провчити злу людину, бо на другий раз “буде боятися” це зло повторити. Коли ж спробуємо проаналізувати проблему реакції на зло не емоційно, а розумом, то дійдемо висновку, що фактично така реакція (злом на зло) не є нашою перемогою над злом, а завоювання з боку зла нових позицій у нас. Зло таким чином поширюється, і тому існуюча проблема не розв’язується, а поглиблюється. До того ж визнанням закономірності такої реакції ми узаконюємо зло і водночас визнаємо власну моральну поразку. Розв’язка Христа базується на радикальній несумісності добра і зла та неприпустимості скоєння зла в принципі. Зло не є властивістю навколишнього світу, не є в природі людини. Воно завжди є і буде аномалією. Тому ілюзорною є думка що одну аномалію (в іншій людині) усунемо іншою (злом у нас). Пропозиції Христа: якщо в реакції на зло, добро (спокій, рівновага) не залишають людину, то вона перемогла зло спочатку в ній. Відтак виявлена “несподівана” добра реакція стає