альтернативним шансом для іншої людини, відкриваючи їй, що існує інша розв’язка цієї ситуації і життя в цілому. Крім того, така християнська реакція на зло творить людську особистість, бо виявляє перемогу свободи над причинно-наслідковою необхідністю, цивілізації над варварством. Досягти такої реакції можливо тільки при інтенсивному духовному житті і мобілізації всіх внутрішніх сил. На такій реакції на зло базуються відомі в світі рухи за свободу і права людини як рух Махатми Ганді в Індії і рух Мартіна Лютера Кінга в Америці.
Урок 18. Вірність у слові.
Те, що людина говорить, має не тільки пізнавальну чи інформативну вартість. Християнство зауважує в кожному слові і його етичну сторону, вбачаючи в ньому вияв гідності людської особи. Кожне слово є справжнім тоді, коли є добрим. Хто говорить зле, той зловживає мовою. До цього належить скверно- і пустослів’я, коли слово служить злу або девальвується, втрачає свою вагу. Слово має бути визначенням позиції людини, а не її скриванням (так-так, ні-ні). Не може бути і так, і ні (демагогія), так, але коли але заперечує так. Слово людське – не Боже, тому слід уникати абсолютних обіцянок, присяги. Такі абсолютні гарантії може дати лише Бог. Коли дає її людина, вона втрачає почуття реальності, говорить зайве і тим самим “від лукавого”. Такі гарантії людина схильна давати, спираючись на науку, ідеологію чи який-небудь міф. Людина, яка не знає Божого і тому не вміє відрізняти Боже і людське, схильна вірити людському як Божому. Тому її легко обдурити. На такому механізмі будується маніпуляція так званою “громадською думкою”, феномен масової свідомості чи сприймання різних соціальних утопій. Надання християнством великої ваги слову покликає вберегти його значимість, трактує слово нерозривно від людини. Тому випадками, коли людина таки дає слово, християнство надає Божого значення (присяга в шлюбі, на вірність Батьківщині). Психологічно слово даємо не вважаючи достатньо вагомим те, що творимо, а також не довіряючи почутим словам. Але у випадку недовіри стає порожнім кожне слово. Поваги до слова вчить нас сприймання Божого слова.
Урок 19. Христос про подружнє життя.
Христос говорить про подружжя як про нерозлучну єдність між двома людьми (чоловіком і жінкою), які не втрачають своєї індивідуальності. Християнське подружжя має будуватись виключно на принципах любові. Стать чоловіка належить тільки його дружині і навпаки, стать жінки – лише її чоловікові. Чоловік і жінка лише разом з Богом можуть бути співтворцями нового життя, і це є найвищою їх нагородою на землі. Християнське подружжя – це місце, де люди освячуються, спілкуються з Богом і постійно ростуть у любові. Це не є контракт, укладений між двома партнерами на взаємовигідних умовах.
Суть християнського подружжя є у бажанні взаємної віддачі себе другій стороні без очікувань винагороди.
Пожадливість, тобто бажання володіти, є гріхом у християнському подружжі так само, як і поза шлюбом. Подружжя – це є реальний шанс когось любити на всіх рівнях (духовному, психічному, тілесному), і гріх тут недопустимий, як і скрізь.
Урок 20. Милостиня як вияв милосердя.
Милостиня будується на Божому образі в людині, як у тій, що дає (Бог також все подарував людині), так і в тій, що отримує (надання милостині не обдумується жодними попередніми передумовами). Христос також звертає увагу на анонімність милостині (безкорисливість). Так і Бог усе дає людині непомітно. Подання милостині завжди збагачує морально. Милостиня відрізняється від спонсорства заради самореклами чи самолюбування. Якщо її трактувати як повернення Божого Богові, то вона не принизить того кому дарують. Так трактована, вона діє як неписаний закон відносин між людьми. Трактоване як виключно людська заслуга вона починає бути винятком із правил і чимось рідкісним. Невміння щиро давати милостиню спричиняє голод і недоїдання. Будучи виявом любові ближнього, милостиня допомагає йому і не втратити особистої гідності (елементарні правила людини), і розривати її через допомогу в осягненні самодостатності. Оскільки милостиня – це передача Божого – Богові (повернення його), то неправомірно очікувати (розраховувати) на які-небудь вияви вдячності та “подяки”.
Урок 21. Піст-подвиг душі і тіла.
Коли милостиня розвиває соціальний вимір особи, то піст є невід’ємним складником індивідуального. Особистість має свою передумову і існує в атмосфері свободи. Чим більша внутрішня свобода, тим яскравіша особистість, якій залишається все менше перешкод, щоб бути собою. Піст прокладає людині шлях до досягнення такої свободи. Реалізація свободи відбувається через вибір між добром і злом (дерево пізнання). Вибір добра є поширенням свободи і розвитком особи. Вибір зла звужує сфері аж до поневолення людини злом (повнота поневолення – багаторазово описана в Євангеліях біснуватість). Вибір добра завжди є одночасною відмовою від іншої, злої можливості. Піст обмежує свободу в аспекті відмови. Вміти сказати “ні” також належить до свободи. Церква категорично вчить відмовлятись від зла, починаючи з легкого (відмова від м’яса). Внаслідок вправляння людини набирають легкості відмови. Що приносить здатність відмовитись від злих вчинків. Складніша річ відмовитись від злих слів, ще складніша – від злих думок.
Урок 22. Молитва як контакт.
Щоб могла вдатись радикальна відмова від зла, недостатньо лише посту. Остаточне утвердження людини в добрі можливе завдяки постійному перебуванню в ньому через молитву. Молитва є налагодженням постійного контакту з Богом, як найповнішим Добром. Цей контакт у своїй суті є збагачуючим спілкуванням, оскільки він був порушений через гріх людини, то тим порушився і ї контакт з іншими людьми, природним середовищем і з