нею самою. Відновив його Христос, у якому контакт з Богом існував безперервно і гармонійно. Через нього може відновитись кожна людина. В свою чергу, молитовний контакт оновлює людину: вчить її споглядати, прислухаючись, ніжно торкатись, куштувати, промовляти. Спілкуючись з Богом, людина осягає дар спілкування, навчається реагувати на невидиме в людях (інтуїтивно), осягає спокій, перебуваючи в якому здатна адекватно реагувати на життя і на його обставини. Молитва також вчить людину мислити, впорядковуючи дотеперішній хаос, плутанину думок. Їх невпорядкованість, у свою чергу, спричиняє невпорядкованість життя людини. Так, через молитву людина повертається до свого нормального стану.
Урок 23. Моральні проблеми в “Отче Наш”.
Молитва в християнській традиції завжди є міжособовим спілкуванням і тому діалогом, у даному випадку діалогу з Богом. Звернення людини конкретно адресне, його сам Бог максимально конкретизує, відкриваючи себе як Отця. Основна риса Отця – заангажовано любовне ставлення до дітей. Отже, людину слухають від самого моменту звертання, не тільки слухають, а й чують, розуміють, допомагають. Через звернення до Отця людина долає власну самітність як сирітство Боже, долає почуття анонімності і непотрібності. Через Отця людина вчить мислення сімейними і суспільно-персоналістичними категоріями. Саме усвідомлення присутності Отця додає доброти і пом’якшує характер. Людина долає власну самітність не тільки щодо Бога, але й щодо інших людей. Отець молитви є “наш”. У цьому “наш” знімається суперечність між “мій” і “твій”, долається особистий і груповий егоїзм. Перед Отцем людина відкриває себе не тільки як “я”, а й як “ми” – родина, Церква, суспільство, народ, людство. Наявність “Отця на небі” є духовною підставою для почуття вселюдського братерства, в якому люди об’єднані духовною спорідненістю, вони всі – “Божі діти”. Так само початок молитви апелює до духу, активності і свідомості людини. Людина розвивається як особистість через вихід поза інтереси власного “я”.
Урок 24. Святість імені.
Ім’я в Біблійному вживанні вираз самої сутності названого на ймення. Називання на ім’я – це ближче знайомство і прихильність. Бог сам відкриває своє ім’я Мойсеєві при непалимій купині – “Я є Той, Хто є”. Звідси все, що є, що існує, відноситься до Бога і виражає його сутність, як ім’я відноситься до того, хто його носить. Сутність Бога відкривається Нам у словах: ”Бог є любов”. Тому ціле творіння навколо нас, ми самі, наше життя є виразом (іменем) Божої любові. В ній – найглибша сутність усіх факторів і явищ. Людина, котра про Бога не знає, тим самим не знає суті і сенсу цілого життя. Людина, далека від Бога, знає про нього чисто теоретично, тому не вникає в життєві наслідки того, що бог у любові є Творцем всього. І лише людина, яка через віру пройнялась цією правдою, починає виконувати “те, що є”. В цьому проханні ми просимо про дар цілісного стримання цілого буття, тобто в його пов’язанні з Творцем. Брак цілісності в сприйманні спричиняє його фрагментарність – ми бачимо в світі тільки матерію чи фізичну закономірність, у людині – тільки продукт еволюції, в житті – тільки рух до смерті і розпаду.
Урок 25. Сенс людського життя. Найголовніша мета життя християнина.
Якщо людина ставить мету свого життя перед собою, то воно буде мати сенс і є смисл життя. Якщо ж людина живе для задоволення своїх потреб, то її життя не відповідає Божому задуму творення і тому життя є змарнованим. Можна жити для дітей, для Батьківщини, для Бога і все це в однаковій мірі є добрим вибором і веде людину до щастя.
Найвищою метою християнина є Бог і коли людина досягне єднання з Ним, то Він винагороджує її щастям, тобто дарує їй спасіння.
Шлях до Бога лежить через служіння у любові іншим людям. Церква, як спільнота людей, ведена Св. Духом, допомагає людині триматись правильного шляху до Бога, до щастя.
Урок 26. Воля Божа (Провидіння).
Наші крайнощі: сприймати ціле наше життя як залежне виключно від наших дій або вважати, що все передбачено і вирішено зазделегідь кимось або чимось невідомим. Плодом крайності є наш постійний неспокій, метушливість розчарування. З часом ми переконуємось, що не все залежить від нас. Наслідком розчарування є друга крайність: вважати, що від нас нічого не залежить і пасивно піддаватись бігу обставин. Християнство є мистецтвом гармонізації між тим, що від нас залежить, і тим, що не залежить. Людина усвідомлює, що крім ї активності, існує ще Боже Провидіння – розумна і добра сила, незрівнянно розумніша і добріша від людської. Слова молитви “Хай буде воля Твоя” (не моя) вчать людину згармонізувати власне бачення обставин з Божим Провидінням, віддаючи йому перевагу.
Урок 27. Насущність (щоденність) як дар Божий.
З одного боку, просимо про все, що складається на наш щоденний хліб: погоду, працю, врожай, справедливість, їжу і т. д. З другого боку, про все, чим щоденно живемо: хід справ, розв’язання проблем. Слова молитви допомагають усвідомити, що все є даром Божим. Ці слова усувають з серця людини страх перед життям і завтрашнім днем. Для християнина немає “вдалих” і “невдалих” днів, а кожен день є ще одним подарунком від Бога, який сповнює радості і вдячності.
Урок 28. Пробачення.
Людина, зустрічаючись зі злом, реагує на нього протестом, бунтом чи помстою. І свою реакцію на зло вважає вимушеною чи навіть виправданою, “адекватною”. Бог, зустрічаючись зі злом, реагує на нього пробаченням. Власне це є