Відомо, що, засноване на теренах Галичини ще у 1905 році, Товариство ставило перед собою завдання поширення ідей трудового виховання і навчання вчительства, а також широких верств громадськості.

Робота ця успішно велася через видавничу діяльність, зокрема через журнал „Учительське слово” та педагогічно-методичний додаток до нього – „Шлях навчання й виховання”. Своїми педагогічними ідеями та методично-практичними порадами на сторінках цих часописів ділилися з колегами по педагогічній праці організатори, активні члени Товариства „Взаємна Поміч Українського Вчительства” І. Ющишин (член Надзірної Ради), М. Базник, В. Хронович, а також інші автори – педагоги, вчителі, інженери, ті, кому не байдужою була справа трудового навчання і виховання учнівської молоді на теренах України.

Так, актуальні педагогічні ідеї, висвітлені Іваном Ющишиним в серії його статей на сторінках журналу „Учительське слово” під назвою „Два чинники суспільного виховання в школі”, стосуються також проблем трудового навчання і виховання в школі. Слід відзначити й те, що ці ідеї надзвичайно співзвучні з актуальними проблемами на ниві педагогічної діяльності сьогодення. Зокрема, автор підкреслює, що сучасна школа має виховати активних, корисних і свідомих членів суспільства. Вона має так підготувати молоду людину, щоб та могла колись вести незалежне життя та працювати з користю не лише для себе своєї близької родини, але і для своєї вужчої і ширшої спільноти.

Вже сам факт, як стверджує автор, що школа втримується працею та коштами всього суспільства, вказує найкраще на те, що й її навчально-виховна праця повинна мати на увазі загальні потреби громадянства. Одночасно, наголошуючи на суспільне спрямування навчально-виховної діяльності школи, І. Ющишин тим не каже, що цьому вихованню треба принести в цілопальну жертву індивідуальні потреби та права людини. Ні, навпаки! Розвиваючи всебічно фізичні і духовні сили людини, школа повинна знайти гармонію та синтез між правами особистості та потребами зорганізованого суспільства. Ще ближчі до проблем сьогодення педагоги-теоретики нашого століття. Вони добре розуміють, що школа не може працювати виключно ізольовано, що на виховання мусять впливати всі творчі процеси організованого суспільного життя. Автор підкреслює думку про те, що людину виховує все природне і людське довкілля, тобто середовище, в якому живе людина. Розвиваючи ідею взаємозв’язку шкільного й позашкільного виховання, І. Ющишин вказує на те, що коли людину виховує все реальне життя, то школа у своїх навчально-виховних заходах мусить змагатися за гармонію і синтез всіх своїх навчально-виховних процесів з усіма творчими проявами суспільного життя. На підтвердження своїх думок автор посилається на інші матеріали та публікації. Зокрема, він зазначає, що тісну й реальну співпрацю громадянства і школи, а головне, людини і школи, визнала педагогічна теорія довоєнної доби за бездискусійну правду, він посилається при цьому на популярні в своєму часі статті в поширеному в тодішніх школах журналі „Родзіна і школа”. В цих статтях, за словами І. Ющишина, повно було романтизму та глибокої віри в живучість ідеї реальної співпраці громадянства, особливо сім’ї, родини, зі школою.

Педагогічні ідеї підготовки учнів до практичної участі в суспільному житті і виробництві висвітлені одним із активних членів Товариства „Взаємна Поміч Українського Вчительства” М. Базником на сторінках журналу „Шлях навчання й виховання”. Так, у лютневому його номері за 1927 рік (ч. ІІ) у статті „Нові (модерні) шляхи сучасного виховання і навчання” автор пише, що ідея школи праці – стара. Та, однак, доперва сучасне життя „видвигає її на перший план” шкільного життя і заінтересовує нею широке коло педагогів. М. Базник робить наголос на тому, що життя вимагає тепер більше, ніж коли-небудь, праці, „себто чинного ділання одиниць, технічного образовання”, сильнішого розвитку всіх практичних здібностей, всіх моральних сил. Школа, як стверджує він, у дотеперішній своїй формі мусить покинути пасивну роль у вихованні та односторонність інтелектуальної освіти (образовання), а поставити учня серед пульсуючого життя і виробити з нього самостійну „ділаючу” і розумно працюючу людину. Реалізація передових ідей виховання, за його словами, повинна йти в напрямі пристосування шкільної праці до сучасних потреб і опори її на вимоги сучасної психології.

М. Базник торкається й інших аспектів виховання в процесі праці. Він пише, зокрема, що школа праці має можливості також добиватися більш особистого, живішого, безпосереднього відношення (стосунків) між учителем і учнем. При цьому він посилається на ідеї Песталоцці, підкреслюючи, що правда на його стороні стосовно думки, що тільки в „діланню”, в безпосередньому ділі, у вправі ока і руки сходяться розум, воля, і тільки таким способом можна осягнути гармонійне „образовання” голови і серця. За словами М. Базника, тільки ніжні і делікатні ручні роботи завантажують пальці і їх численні м’язи, що корисно впливає на розвиток рухових нервів мозку. Тому й найкращі рахункові вправи не можуть заступити ручних робіт, - пише він. Отже, ми правильно поступаємо тоді, коли починаємо від вправ великих м’язових груп, а закінчуємо ніжною ручною роботою. Одночасно автор рекомендує учням в процесі праці бути надзвичайно уважними, зосередженими і точно дотримуватись технології виготовлення конкретного виробу чи речі.

Цікаві і корисні для сьогодення ідеї трудового навчання і виховання молоді, зокрема, щодо господарського спрямування цього процесу, знаходимо на сторінках дванадцятого номера річника „Шлях навчання і виховання” за 1938 рік у статті інженера Романа Білинського „Достроєння школи до потреб нашого господарського життя”. За рекомендацією Р. Білинського, школа повинна підготовляти молоде покоління до